Херсонців Олександра Газду та Андрія Матієнка, затриманих росіянами у вересні 2022 року, Ростовський суд засудив 27 червня 2025 року до 20 та 11 років колонії суворого режиму відповідно. Після вироку чоловіків етапували до російських виправних колоній, про що дізналася мати Олександра, Оксана Газда.
Затримання та вирок: історія херсонців
Олександра Газду та Андрія Матієнка російські силовики затримали в окупованому Херсоні наприкінці вересня 2022 року. Їм інкримінували підготовку теракту, зберігання вибухівки та участь у “терористичній спільноті”. Оксана Газда, мати Олександра, розповіла, що чоловіків катували, змушуючи зізнатися у злочинах, яких вони не скоювали. Під час окупації Херсона обидва працювали в таксі, допомагаючи людям виїжджати на підконтрольну Україні територію. Оксана Газда припускає, що причиною затримання сина могло стати його військове минуле – Олександр служив у війську з 2013 до 2019 року, тоді як Андрій Матієнко не мав військового досвіду.
Етапування та роз’єднання: шлях до колоній
Через три дні після оголошення вироку, 30 червня 2025 року, Олександра Газду та Андрія Матієнка вивезли з СІЗО в Ростові-на-Дону. За словами Оксани Газди, чоловіки не подавали апеляцію на вирок, оскільки їм пообіцяли, що в такому випадку їх не етапують далеко, що збільшить їхні шанси на обмін. Мати вважає, що інакше ситуація могла б бути ще гіршою. Лише через десять місяців Оксана Газда дізналася про їхню подальшу долю. Спочатку їх перевезли до СІЗО в Новочеркаську, потім потягом до Самари, звідти до Воронежа, а далі до Челябінська. Десь на цьому етапі їх розділили. Андрія Матієнка етапували до виправної колонії суворого режиму в Красноярську, де він перебуває й нині. Олександра Газду через Новосибірськ доставили до виправної колонії №10 суворого режиму в місті Рубцовськ Алтайського краю.
Зв’язок та умови утримання: що кажуть рідні
Оксана Газда розповідає, що вже пів року не має жодних звісток від Андрія Матієнка. Раніше він передавав листи матері через знайому в Росії, але можливості телефонувати не має. З Олександром Газдою зв’язок зберігається: він іноді телефонує матері та надсилає листи. Саме з Рубцовська Олександр зміг розповісти матері повний маршрут свого етапування. «Зараз він каже, що в нього все добре, щоб я не хвилювалася. Головне, що їх не б’ють, дають їсти, удень дозволяють спати. Порівняно з Чаплинкою та Чонгаром умови значно кращі: там їх узагалі не виводили на вулицю», — розповіла Оксана Газда. Син повідомив, що його виводять на прогулянки, він читає та займається спортом. Олександр перебуває в окремому бараці на приблизно шістьох людей з меншими привілеями, але називає умови «нормальними». Оксана припускає, що телефонні розмови можуть контролюватися, тому вони майже не обговорюють деталі утримання.
Надія на обмін: дії України щодо цивільних полонених
Оксана Газда продовжує докладати зусиль, щоб справа її сина не залишилася без уваги: регулярно оновлює інформацію про нього в державних структурах і перевіряє дані в базах. «Будемо чекати наших хлопців. Сподіваємося на обмін. І сподіваємося, що держава нас не забуде», — заявила жінка. Олександр та Андрій мають статус цивільних полонених. Процес повернення цивільних з російської неволі є складнішим, ніж обмін військовополонених, проте у 2025–2026 роках Україна активізувала окремі переговори щодо їхнього звільнення. До переговорів залучені Координаційний штаб та Офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, які ведуть прямий діалог із російською омбудсманкою. У квітні 2026 року таким чином повернули сімох цивільних, у травні — ще чотирьох. Серед повернених є й цивільні, яких Росія вже засудила до тривалих термінів ув’язнення. У серпні 2025 року серед 51 повернутого цивільного були українці, незаконно засуджені російськими судами, деякі з яких перебували в неволі з 2015–2016 років. У 2026 році Координаційний штаб окремо проводить зустрічі з родинами таких людей і працює над механізмами їхнього визволення.
