Ця публікація є продовженням серії рецензій Інтента, що присвячена сучасній українській літературі. Авторкою рецензій для цього проєкту є Марія Галіна — українська письменниця та літературна критикиня, яка не раз отримувала літературні премії.
Україна є морською державою. Під час існування російської імперії більшість екіпажів військового флоту складали українці. Це пояснюється географічною близькістю до моря, яке для українського народу є природним середовищем. Ось що мені розповіло штучне інтелектуальне рішення:
Давні часи: історія українського мореплавства бере свій початок зі слов’янських лодій.
Походи на Царгород: князі Олег, Ігор та Святослав організували значні морські експедиції проти Візантії.
Козацька епоха (XVI–XVII століття): “чайки” — швидкі, маневрові козацькі човни, що вмещали до 70 осіб.
Морська сила запорожців під керівництвом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного проявлялася в сміливих операціях в Чорному морі, включаючи штурм Варни та Синопа.
XIX – початок XX століття: Одеса, Миколаїв та Херсон стали ключовими центрами торгівлі і суднобудування.
Флот Української Народної Республіки (1917–1918 роки): після розпаду імперії, 29 квітня 1918 року, багато кораблів Чорноморського флоту підняли українські прапори та увійшли до складу УНР.
Не можу не згадати про знаменитий китобійний флот “Антарктика”, який колись викликав певні емоції. Проте з часом розуміння тих дій змінилося. У Староконці, наприклад, продавали китовий вус та м’ясо.
Що стосується незалежної України, то в перші роки свого існування вона втратила багато з того, чим могла гордитися. Проте залишилися дослідні інститути та освітні заклади, а також морська професія, яка завжди була престижною в Одесі. Серед тих, хто підтримує цей престиж — моряк і письменник Антон Санченко. Він 2017 року заснував конкурс морської прози ім. Лисянського “Мателот”, умови якого залишаються незмінними: досвідчені моряки судять роботи. У період повномасштабної війни вийшли нові збірники “Мателот”. Зокрема, я хочу розглянути їхній феномен, адже конкурс відкриває нові горизонти.
Збірник “Мателот: морський збірник (2023–2024)” укладений Антоном Санченком та містить 20 оповідань переможців конкурсу. Гасло цього сезону — “За російський флот — до дна!” Переможцем конкурсу став капітан Сергій Білошкуров з Мелітополя, і цей збірник присвячено його пам’яті.
Хоча в збірнику немає великої кількості оповідань, кожне з них є складним мистецьким витвором. Наприклад, окреме “одеське” оповідання Юрія Сімонова “Гамбурзький півень” — я гадаю, його кінець не буде оптимістичним.
На противагу цьому, деякі нариси, як “На самому початку Військово-морські сили України – три роки війн та надій” від Сергія Манукяна, глибше занурюються в історію українського мореплавства. Автори досліджують історію з гідністю, як, наприклад, Василь Вельможко в “Втечі з московського полону через три океани” або Олександр Морозов у своїй розповіді про зустріч Лисянського з Вашингтоном.
Декілька текстів поєднують історичні факти з особистими спогадами. Олександр Калініченко у “Під сузір’ям Південного хреста” також знайшов синергію в художній та біографічній прозі. А, звісно, наявність синтетичних жанрів додає цікавості — Василь Придатко-Долін у “Беллінґсгаузен. Повернення” вводить історію в художній контекст.
Загалом, морських пригод у збірнику не надто багато. Наприклад, Мореас Фрост представив свою версію “Грайливої акули”. Водночас, Маркіян Прохасько написав “Живі гори океану”, який є відмінним зразком сучасного тревелогу.
Деякі оповідання наділено темами про війну, хоча їх ще небагато. В оповіданні Василя Нечипоренка “Лукич і штурманський годинник” та в повісті Богдана Гавриша “І мокрі дошки пахли сіллю” порушуються війна та виживання. Кожен збірник можна розглядати як документ епохи.
У “Мателот : морський збірник (2024–2025)” укладено вже 26 оповідань, присвячених темі “Український морський коридор” на пам’ять про Олексія Вадатурського, видатного агропідприємця.
У збірнику присутня і мемуарна проза, наприклад, Ігора Паламарчука “Думки і спогади”, що розкриває долю українського торгового флоту в сучасних умовах. Фантастичні аспекти також знайшли своє місце — Антон Огей у “Рубіж 511” демонструє елементи горору, а Радій Радутний у “Що ви знаєте про мертвих водолазів?” поєднує футурологію та містичні елементи.
До збірки також ввійшли твори жінок-письменниць, які досліджують теми гендерних ролей та виживання в умовах війни, наприклад, у творах Христини Філіпенко та Ірини Романенко.
Таким чином, ці збірники являють собою цінне джерело для майбутніх літературних пошуків. Вони можуть стати підґрунтям для нових ідей, розуміння національної ідентичності у зв’язку з морською тематикою. Теми війни ще опрацьовуються, а самі жанри іноді варіюються від фактів до художнього викладу, що робить цю літературу багатогранною і актуальною.
Марія Галіна
