Уявіть, що одного ранку ви прокидаєтеся і дізнаєтеся, що війна скінчилася. Це було б найсвітліше ранкове блаженство у вашому житті.
***
Ранок у Херсоні.
БПЛА FPV безперервно пролітають над історичною частиною міста, їх супроводжують постріли наших захисників, які несуть службу на їхніх маршрутах і часто знищують цілі ворога.
Життя в херсонських мікрорайонах триває: люди об’єднуються, підтримують одне одного словами та вчинками, покладаючись на спільну надію.
Для багатьох це питання без відповіді, своєрідна дилема: залишитися чи виїхати? Кожен з мешканців розмірковує про те, за яких обставин зробить той чи інший вибір у критичний момент.
***
Я часто переглядаю старі фотографії, особливо коли потрібно знайти щось у архівах. Зазвичай про них нагадує Фейсбук, демонструючи, як виглядало минуле, яке ніколи не повториться. Сьогодні система знову показала мені знімок Херсона, який руйнується.
Учора ж я натрапив на фото з Дніпра, де наразі проживаю. Це спогад я не поширював, щоб не перетворювати свою стрічку на суцільну ностальгію.
Що я згадуватиму в майбутньому, якщо доживу і якщо глобальні катастрофи не позбавлять нас можливості фотографувати? Про що я колись скажу: “Цього більше ніколи не буде”?
На щастя, поки що немає підстав казати так про Дніпро. Але…
Вільно уявити, яке місце можуть зайняти ці думки у моїй свідомості. Часто, прогуляючись Дніпром, я уявляю, як він виглядає у руїнах, як Херсон нині. Коли розум повертається, я намагаюся прогнати ці тривожні думки, але вони залишають неприємне відчуття тривоги. Говорю собі надіятися на краще, але чути із глибини підсвідомості іронічний голосок, що попереджає: “І що з того, що колись ти сподівався?”.
І що далі? Відповідь залишається відкритою.
***
У наш час існує два різних світи. Одні рятують дітей, покидаючи небезпечні регіони, інші ж на цьому наживаються, підвищуючи ціни на житло. Ніхто не замислюється про те, що завтра цей чужий куток може знадобитися йому самому.
