“Село горить!” – так описує ситуацію в Інгульці очільник Інгулецького старостату Ігор Лапін.
Російські FPV-дрони атакують населений пункт щодня. Бувають дні, коли на село летить 50-60 безпілотників. Інколи за пів години їх може бути два десятки. Вони б’ють по будинках, гаражах, автомобілях, магазинах, трансформаторах…
Днями вдарили у дитячий садочок. Кожне приміщення сільської інфраструктури стає ціллю для терористів.
Тепер, каже староста, росіяни почали застосовувати нову тактику – FPV-дрони залітають просто у вікна будинків і вибухають усередині.
“Здається, що вони випалюють село квадратами!” – говорить Ігор Лапін.
“Люди ловлять 15 хвилин затишшя і їдуть”
За словами Ігоря Володимировича, від початку серпня ситуація в Інгульці стала настільки важкою, що люди виїжджають навіть тоді, коли з’являється коротка пауза між атаками.
“Люди ловлять 15 хвилин затишшя і їдуть. Їдуть на власний страх і ризик – хто автомобілем, хто мотоциклом”.
Російські атаки починаються з самого ранку. Через постійну загрозу пересуватися селом стало небезпечно будь-яким способом.
“На машині проїхати у нас не можна, на велосипеді не можна, дійти навіть не можна. Тому що ти йдеш – і падаєш, бо б’ють дронами” , – говорить староста.
Лише за серпень із сіл старостату, а особливо з Інгульця, виїхала приблизно половина мешканців. Водночас у селі ще залишаються родини з дітьми, літні та маломобільні люди.
“У нас ще є 11 дітей. Я прошу батьків: вивозьте”, – емоційно каже староста.
Він переконує людей евакуюватися, але водночас розуміє, чому для багатьох це надзвичайно складне рішення.
“Знаєте, що перше запитують, коли я про це кажу? А куди їхати? Де нас чекають?”, – ділиться керівник.
Вода – одна з найбільших проблем
Окремим випробуванням для Інгульця стало водопостачання. У селі є свердловина. Насос у ній згорів після обстрілу. Інший знайшли та встановили, але вийшла з ладу автоматика.
“Ми самоорганізувалися, разом намагалися відновити водопостачання. Але несправна автоматика, і свердловина не працює”, – говорить Ігор Лапін.
Воду мешканці беруть один в одного – там, де є власні свердловини. Підключають генератори, допомагають сусідам. Але все це роблять під загрозою дронових атак.
Постачальники продуктів уже не хочуть їхати в Інгулець. Підприємці, які продовжують працювати, самі добираються за товарами до Миколаєва та Снігурівки. Хліб та інші необхідні продукти поки привозять, але це також питання ризику.
Волонтери, за словами старости, до села вже не приїжджають. Фактично більшість проблем доводиться вирішувати власними силами.
Ліками людям допомагає БФ “Фарватер Про”. Раз на місяць волонтери фонду забезпечують медикаментами близько 60 людей. Перед цим у старостаті збирають інформацію про їхні потреби. Двічі на тиждень посилки з ліками доставляла мобільна Укрпошта. Але з вересня, за словами старости, їм повідомили, що безпосередньо в село Укрпошта через небезпеку їздити не буде – лише до Снігурівки.
“Як ми їх будемо забирати – це питання. Але будемо”, – каже Лапін.
“Хлопці працюють під обстрілами”
Попри постійні атаки, в Інгульці намагаються підтримувати те, що ще можна зберегти. Тут працюють чотири працівники від центру зайнятості та двоє людей від сільської ради. Вони допомагають людям після обстрілів, а головне – гасять пожежі.
Нещодавно отець Михайло та Благодійний фонд Святого Мартіна де Поррес передали старостату 40 вогнегасників. Їх роздали людям у різних частинах села.
Тепер, коли десь спалахує пожежа, чоловіки біжать її гасити. Ремонтувати пошкоджені будинки та мережі також доводиться під обстрілами. Буває, що працюють іноді ввечері, іноді вночі.
“Я боюся за життя людей”
Частина мешканців виїжджає, залишаючи вдома своїх літніх батьків.
“До мене приходять і кажуть: “Я боюся. Батьки їхати не хочуть, а я виїжджаю”. Виходить, люди залишають стареньких на мене…”, – говорить Ігор Лапін.
У серпні в Інгульці були поранені. Військові та волонтери допомагали вивозити людей до Снігурівки, Миколаєва, Херсона. Але така допомога не може бути постійною.
За словами старости, ні поліція, ні швидка допомога через небезпеку до села не їдуть.
“Я теж боюся. Бо я знаю, що навіть не зможу людей поховати. Немає можливості через дрони”, – зізнається він.
Село досі не в “червоній зоні”
Інгулець досі не внесений до переліку населених пунктів, де оголошується обов’язкова евакуація.
“Якби ми були в червоній зоні, хоча б сім’ї з дітьми виїхали”, – каже він.
Є й інша проблема. Ті, хто залишається в селі, не мають можливості працювати на своїй землі, між тим їм продовжують нараховувати податки.
“Земля, на якій люди не працюють, горить, а податки за неї треба платити. Це для нас дуже болюча тема”, – каже Лапін.
Селяни виїжджають, втрачають роботу, залишають господарства, але все одно намагаються триматися за своє.
“Люди хочуть жити на своїй землі. Але як?”
Навіть зараз частина людей не хоче залишати домівки.
“Люди живуть із землі, тримають господарство, хоч це дуже важко. Бо обійти його – це ще та небезпека”, – говорить Лапін.
У старостаті кажуть, що нині особливо потрібні матеріали для ремонту пошкоджених будинків – брезенти, дошки, цвяхи. Потрібне обладнання та інвентар на батарейках, адже електроенергії в селі немає.
Допомогу просять доставляти хоча б до Снігурівки – звідти її вже намагатимуться забирати невеликими партіями.
“Я не знаю, що буде далі”, – зізнається староста.
І це, мабуть, найточніше описує сьогоднішній стан Інгульця.
Люди тут вже не намагаються повернутися до нормального життя. Вони намагаються втримати саме життя – воду, будинки, господарства, стареньких, сусідів.
А над селом гудуть десятки FPV-дронів. А село горить щодня!
