В якій ситуації зараз перебуває відновлення Херсонщини? Чому мешканці не планують виїзд з небезпечних регіонів? Які потреби мають громади, що зазнають обстрілів, та чи повернуться ті, хто вже залишив рідні місця?
Ці теми обговорюємо з Юрієм Антощуком, головою благодійного фонду “Об’єднання”, який активно займається питаннями безпеки, соціальної згуртованості, зміцнення інституцій на місцях та залучення фінансування для громадах Херсонщини.
– Пане Юрію, враховуючи складну безпекову ситуацію на Херсонщині та песимістичні настрої людей щодо відновлення, чи варто говорити про відбудову зараз?
– Відбудова залежить від контексту. Якщо ми говоримо про фізичне відновлення інфраструктури, тоді Херсонщина умовно ділиться на кілька зон.
– Області, що розташовані поряд з Дніпром, наразі не можуть розпочати повноцінне відновлення. Водночас у населених пунктах, віддалених від річки, проект відновлення вже триває. Ремонтуються школи, житлові будинки та інші соціальні установи. Після звільнення територій людям потрібно десь жити, хоча цей процес просувається повільно. Я відвідував багато громад після деокупації і бачу, що значна кількість приватних будинків ще в руїнах. Декілька шкіл відновлюють, включаючи укриття, сподіваючись, що діти зможуть повернутися до навчання. Проте фізичне відновлення всієї деокупованої частини Херсонщини наразі не є реальним. Досвід показує, що відновлені об’єкти можуть бути знову пошкоджені внаслідок атак.
– В такому випадку, чи доцільно відкладати відбудову до завершення бойових дій?
– Це питання має складну відповідь. У громадах, що находяться далі від лінії фронту, відновлення може бути можливим. Важливо зберегти соціальне життя, щоб люди могли отримувати адміністративні та соціальні послуги. Якщо не робити нічого, чекаючи стабільності, можна довго не дочекатися змін. Ніхто не знає, коли закінчаться бойові дії. Тому важливо вже тепер поновлювати соціальні зв’язки, довіру та комунікацію між людьми, органами влади, громадськими організаціями та службами.
– Ви наголошуєте на важливості соціального відновлення. Чому воно є критично важливим?
– Після деокупації багато людей виїхали. Деякі намагалися повернутися, але знову залишилися у безпечних місцях. Час лише загострює розрив зв’язків, особливо у тих, хто змінив місце проживання.
Ті, хто полишив рідні краї з родинами, можуть знайти собі підтримку в нових регіонах. Якщо людина отримала компенсацію за зруйноване житло і придбала нову квартиру в іншій області, питання повернення стає ще більш складним.
То ж відновлення — це не лише про відновлення матеріальних об’єктів. Це також про збереження людських зв’язків і взаємодії з громадами.
– Яка ситуація з забезпеченням потреб людей, які залишилися в частинах Херсонщини, що вважаються небезпечними?
– Спостерігаємо, що люди переміщуються не далеко від своїх домівок. Навіть ті, хто жив поблизу лінії бойових дій, намагаються переїхати на безпечну відстань, проте залишаються в межах області, щоб мати можливість періодично повертатися додому.
У Херсонській громаді на даний момент все ще проживає близько 65-70 тисяч людей. Серед них багато людей похилого віку та людей з інвалідністю, які потребують підтримки. Коли обстріли загострюються, погіршується логістика, і стає важче доставляти гуманітарну допомогу.
– Як міжнародні та українські організації справляються з наданням допомоги?
– Після звільнення Херсонщини в область активізувалися гуманітарні організації, аби задовольнити гострі потреби населення. Згодом стали реалізовувати програми розвитку, які більше орієнтувалися на відновлення соціальних зв’язків і інтеграцію між різними службами.
Сьогодні частина розвитку заснованих програм скорочено через нападів. Водночас зріс попит на гуманітарну допомогу.
Після зупинки фінансування від USAID багато проектів перестали діяти, проте європейські партнери змогли заповнити частину цих потреб, підтримуючи місцеві організації.
– Чому деякі люди продовжують перебувати в небезпечних районах?
– Безліч причин. Перше, далеко не всі знають, куди треба виїжджати. Заклики залишити місто нерідко викликають негативну реакцію. Люди пам’ятають, як під час окупації їх просили виїхати, однак це не завжди супроводжувалося створенням належних умов.
Ситуація ускладнюється. Є транзитні центри, однак багато з них переповнені. Людина, що втратила дім, роботу та документи, може не знати, куди прямує. Оренда житла має високу ціну, а державна допомога для внутрішньо переміщених осіб — недостатня.
Отже, вивезти людину з небезпечної зони недостатньо, щоб забезпечити йому нормальне життя в нових умовах.
– Які інші причини утримують людей у небезпечних громадах?
– Причини можуть бути різноманітними. Наприклад, у когось є літня людина, яка потребує догляду. Знайти безпечне житло для таких родин може бути важко.
Дехто остерігається покидати свої будинки через ризик мародерства, інші — через страх залишити своїх домашніх тварин. Існують також ті, хто боїться мобілізації за межами області. Також є випадки, коли люди залишаються через відсутність служб безпеки.
Варто зазначити, що ці чинники взаємопов’язані. Вони створюють атмосферу недовіри до органів влади, і люди хочуть знати, на яких умовах їм варто виїжджати.
– І як, на вашу думку, влада розуміє проблеми на місцях?
– Я вважаю, що влада знає більшість проблем, але їх вирішення потребує кращої комунікації. На це варто виділяти окремих людей. Часто такої можливості немає.
Буває, що до інших адміністрацій звертаються, запитуючи про готовність людей працювати. Підготовка, заробітна плата — все це передбачено, та людей не знаходять, оскільки вони не бажають працювати в таких умовах. В результаті одна особа виконує багато функцій, часто виходячи за межі своїх обов’язків.
Це не означає, що до влади немає запитань, адже є численні питання стосовно планування та прогнозування. Проблема є комплексною та потребує обговорення.
– Які потреби населення ви вважаєте першочерговими на сьогодні?
– В першу чергу, актуальним залишається запит на безпеку. Для багатьох відновлення означає відновлення житла. Це зрозуміло, адже житло — основа для повернення. Якщо домівка знищена, і людина знайшла альтернативу в іншому місці, повернення ускладнюється.
Іншою важливою потребою є прозорість у використанні державних коштів та недопущення корупції. Недовіра до влади тягне за собою багато інших проблем.
Коли влада не надає відкритих відповідей, інформаційний вакуум заповнюється чутками та інформаційними операціями.
– Чи відрізняються запити тих, хто залишився в громадах, від потреб тих, хто виїхав?
– Люди, що залишилися в небезпечних районах, оцінюють свої потреби через призму безпеки та виживання: доступ до їжі та основних послуг.
Ті, хто вирушили в більш безпечні регіони або за кордон, все більше цікавляться прозорістю, розвитком і новими ініціативами. Ми провели дослідження, з’ясувавши, якими їх приваблюють ідеї щодо покращення громад.
Мешканці за кордоном висловлювали чимало цікавих думок, хоча реалізувати їх у зв’язку з безпековою ситуацією зараз не вдається. Проте вони можуть бути корисними у майбутньому. Питання лише в тому, чи повернуться ці люди і чи залишаться зв’язки з ними.
– Які проєкти реалізує благодійний фонд “Об’єднання” на Херсонщині сьогодні?
– Наразі ми сфокусовані на підвищенні громадської безпеки. Працюємо на рівні систем, громад та інституцій.
Наша цільова аудиторія — це місцеві адміністрації, комунальні підприємства, громадські організації та інші інституції. Хоча ми не є гуманітарною організацією, в деяких проєктах присутня гуманітарна частина.
Серед реалізованих проєктів — встановлення пожежних гідрантів, підтримка навчальних закладів, забезпечення обладнання для ДСНС, підтримка поліцейських офіцерів і місцевої пожежної охорони.
Крім того, ми організовуємо навчання з питань громадської, пожежної та мінної безпеки, а також поводження з дронами. Також проводили тренінги з відповідно до радіаційної, хімічної та біологічної безпеки.
Нещодавно ми надали детектори дронів для комунальних установ у громадах.
– Чи були випадки, коли ваші навчання чи обладнання справді допомогли людям?
– Так. Ми отримували повідомлення від людей, які стверджують, що наші вогнегасники допомогли у гасінні пожеж після обстрілів. Протягом роботи з пожежною безпекою ми активно допомагали ОСББ у Херсоні, надаючи їм протипожежні стенди та вогнегасники.
Також передавали турнікети і навчали населення, як ними користуватися. Краще, звичайно, щоб ніколи не доводилося вдаватися до них, але важливо знати, що робити в екстрених ситуаціях.
– Ваш фонд також займається антикорупційною діяльністю. Як громада може контролювати процеси відбудови?
– Ми працюємо в цьому напрямку ще з періоду до повномасштабного вторгнення. Моніторимо державні закупівлі, навчаємо людей контролювати бюджетні витрати, брати участь у дорадчих органах і впливати на процеси за допомогою доступних механізмів.
Існують факти порушень з боку чиновників, які ми фіксуємо та повідомляємо правоохоронним органам.
Це складна тема, особливо на прифронтових територіях. Проте чим більше людей виявляють активність, тим більше вони розумітимуть, як працюють механізми контролю.
Це гроші платників податків та міжнародних партнерів. Вони повинні використовуватися ефективно та прозоро.
– Якщо говорити про повноцінну відбудову Херсонщини в майбутньому, з чого варто почати?
– Це питання не має простої відповіді. Необхідно мати комплексний план відновлення.
Складність у тому, що нині важко створити єдиний план. Якщо лінія розмежування проходить по Дніпру – це один варіант; якщо територія звільнена – інший сценарій; якщо припинилися обстріли – ще один; якщо вони тривають – це зовсім інша ситуація.
Отож, плани мають бути адаптовані до різних обставин. Повноцінне відновлення поки що неможливе, проте це не означає, що не відбувається ніякої роботи. Потрібно активно долучатися до процесу.
– Якою, на вашу думку, буде роль громадських організацій та місцевої влади у процесі відбудови?
– Громадські організації мають більшу гнучкість у прийнятті рішень та можуть швидше реагувати. Влада, натомість, більше належить до інституційної структури, що визначає її довготривалу природу. Однак спільно можна реалізувати успішні проекти, які реально допоможуть людям.
У громадах, де ми працюємо, існує синергія та співпраця. Я спілкуюсь з колегами з інших областей — Сумської, Чернігівської, Харківської, Донецької. У кожного випадку своя ситуація. Звісно, є куди рухатися, але вже зараз видно результати співпраці.
– Дякую за щиру розмову та підтримку громад Херсонщини.
Білозерка.info
