У 2020 році Олена Коляда стала старостою Токарівського округу Дар’ївської громади, що охоплює три села – Токарівку, Новотягинку та Іванівку. Тоді тут проживало близько 2750 осіб.
Щоранку о 6:30 Олена Петрівна сідала в автобус із Новотягинки до Токарівки, після чого об’їжджала старостат. У ці села входило кілька шкіл, будинки культури, магазини та комунальне підприємство. Регіон розвивався, зокрема агропромислові фермерські господарства.
На третьому році повномасштабної війни Олена Коляда залишається на своєму посту. Але ситуація у селах катастрофічна. У Новотягинці не залишилося жодного вцілілого будинку, а в Іванівці зараз проживає лише 5 людей. Токарівка має 99 мешканців.
Щоденні обстріли ворога знищують усе на своєму шляху. Вода і електроенергія тут відсутні. Але завдяки зусиллям таких людей, як Олена Петрівна та її команда, життя в селах продовжується.
Про пережитий досвід Олени Коляди колись будуть писати книжки і знімати фільми.
Під дулом автомата
З початком війни багато мешканців залишили свої домівки. Серед них – і донька Олени Коляди з родиною. Проте сама Коляда залишилася. Вона не могла покинути своїх людей.
“Я все життя тут працювала, займалася фермерством. Призначення старостою стало марафоном без вихідних”, – розповідає Олена Петрівна.
Окупація стала для неї важким випробуванням. 24 лютого у селищах з’явилася ворожа техніка, вже наступного дня окупанти були на місцях. Вони розкрадали усе, що могли знайти.
Коляда разом зі священником Ігорем Новосільським та його дружиною зустрілася з командиром ворога. Вона вимагала припинити мародерство. Ворог обіцяв зупинити грабіж, але ситуація незабаром погіршилася: почались затримання та життя під постійним страхом.
29 серпня 2022 року російські солдати прийшли до Олени, забрали ключі від старостату, паспорт і телефон. Того ж дня було затримано священника, якого тримали в полоні понад рік.
Кілька днів по тому Олена побачила, як колаборантка Ліда Шарвали зайняла її кабінет. Після цього Коляда стала обережніше діяти.
Думали, що це Перемога
“Не забуду того дня, коли наші воїни піднімали українські прапори у селах. Ми з радістю віддавали останні продукти для них, бо думали, що це вже перемога. Але не знали, що нас чекає далі”, – зізнається Олена.
Після звільнення у листопаді 2022 року, життя трохи нормалізувалося. Але у січні 2024-го обстріли відновились. Коляда покинула дім і переїхала в Інгулець.
Її завжди підтримувала команда з Дар’ївської сільської військової адміністрації та волонтери. Щоденні зусилля з евакуації людей і доставки гуманітарної допомоги рятували ситуацію.
Згадує, як зусиллями керівника військової адміністрації встановлювали генератори і доставляли вугілля.
“Наші села – за кілька сотень метрів від лівого берега. Ворог не припиняє стріляти. Але ми продовжуємо жити завдяки командній роботі”, – каже Олена Петрівна.
Червоний Хрест боїться їхати у ці зони, але Олена з двома волонтерами досі доставляє гуманітарну допомогу. Вона вже кілька разів потрапляла під обстріли, її автівку розбили дрони.
Її родина кличе до себе, але Олена повертається назад. Вона не може залишити своїх людей.
“Телефонують і питають, коли можна повернутися. Вірю, що ми відбудуємо все. Зараз ми закуповуємо техніку, плануємо відновлення і шукаємо інвесторів”, – повідомила Олена Коляда.
Попри всі труднощі, Олена вірить у перемогу.
“Не маю спокою, коли не тут. Але я не одна така. Люди готові повернутися навіть у сараї. Вірю у нашу перемогу і в наші сили”, – підсумовує Олена Коляда.
Ірина Квітка
Білозерка.info
