Пам’ять, біль і дружба: історія Тетяни Сервулі та Дар’ї Голік
Спогади про Дар’ю Голік: відданість пам’яті і випробування війною
Це розповідь про пам’ять і біль. Спогади про молоду дівчину, трагічна загибель якої досі здається нереальною, навіть через два роки після тієї жахливої події.
Це історія про зізнання душі, яка довго зберігала в собі біль.
Це історія війни, жорстокої сили, яку приніс російський окупант на українську землю.
Дружба на тлі війни
Тетяна Сервуля ділиться своїми важкими спогадами про подругу Дар’ю Голік, загиблу під час обстрілу. Незважаючи на те, що зараз Тетяна проживає у Польщі, вона знаходить сили розповідати про загиблу подругу. Учителька Білозерської школи, вродлива і щира дівчина, загинула на очах у Тетяни.
Початок дружби
Тетяна переїхала до Білозерки разом зі своїм коханим Миколою, де почала викладати географію у місцевій школі. Там вона зустріла Дар’ю – вчительку англійської мови. Спершу Дар’я здавалась закритою, часто поспішала, але мала велике захоплення – любила фотографуватись.
“На святі останнього дзвінка Даша попросила мене її сфотографувати. Я зробила для неї кілька світлин, а вона сфотографувала мене. Так ми і зблизилися. Потім ми почали більше спілкуватися поза школою, влаштовували посиденьки та маленькі подорожі. Даша виявилася дуже цікавою і доброю людиною”, – згадує Тетяна.
Випробування війною
Перед початком повномасштабного вторгнення їх дружба дещо охолола через різницю у віці та інтересах. З початком війни спілкування припинилося. Ворог окупував селище, і кожен став думати про виживання.
Трагічний день
У травні, коли вчителі збиралися забрати шкільні журнали, Тетяна і Дар’я знову зустрілися. Вони продовжили розмову на алеї біля Дар’їного будинку.
“Ми давно не бачилися, тому ділилися спогадами про те, як для кожної з нас почалася війна. Даша зізналася, що боїться обстрілів. Раптом пролунав вибух. Спочатку ми не зрозуміли, але коли до нас долетіло, я побачила, як Даша побігла. Далі все почорніло від диму”, – розказує Тетяна.
Після вибуху Тетяна побачила, що Даші більше немає серед живих.
“Кажуть, що у найкритичніші хвилини все життя пробігає перед очима. У мене – ні. Я просто повторювала: “Боже, чому ми не під деревом, не у приміщенні!” Я поповзла до Даші і почала робити штучне дихання. Поряд вже був мій хлопець Микола. Ми кликали на допомогу, але люди бігли повз…”, – згадує Тетяна.
Порятунок і виїзд
Разом з Миколою вони понесли Дар’ю до машини, де їх взяли до російської військової частини. Однак лікарі підтвердили найгірше – Дар’я мертва.
“Вже згодом, вдома, побачила, що мої руки і ноги посічені осколками, і зрозуміла, що дивом врятувалася”, – розповідає Тетяна.
Через тиждень після трагедії Тетяна та Микола вирішили виїхати з Білозерки. Дорога була складною, але вона привела їх до свободи в Польщі.
Пам’ять про Дар’ю
Попри всі випробування, Тетяна продовжує працювати у Білозерській школі дистанційно. Спогади про Дар’ю завжди залишаються з нею.
“Даша не говорила, але я відчувала – вона дуже хотіла сім’ю, діток. Шкода, що нічого цього не сталося…”, – ділиться Тетяна.
Instagram-сторінка Дар’ї залишається відкритою, і Тетяна часто переглядає її фото, зберігаючи пам’ять про подругу.
Висновок
Даші назавжди залишиться 32. Пам’ять про неї житиме в серцях тих, хто її знав і любив.
Ірина Квітка
Білозерка.info
