Навіть попри небезпеку, він продовжує добиратися до прифронтових сіл, що перебувають під постійним вогнем ворога. З вірою і молитвою, ігумен Серафим Тарасов – настоятель храму Святителя Миколая Православної церкви України в Білозерці, рятує інших, балансуючи на межі можливого.
У січні 2023 року, коли церква від початку війни залишалася зачиненою, новий настоятель отець Серафим відчинив її двері. Зараз він називає своє служіння дивом Господнім, адже навіть попри численні обстріли, церква залишається цілою.
Життя і служіння ігумена здаються Божим провидінням. Він пережив переслідування, обшуки та знущання з боку окупантів, але вижив.
– Отче, що тримає вас на Херсонщині попри всі труднощі?
– Я місцевий, родом з Херсону. Моя родина виїхала, але я залишився тут за Божим благословенням.
– Ви служили в Скадовському районі під час окупації. Як вдалося виїхати?
– Я служив у селищі Скадовщини, де добирався на лівий берег через Антонівський міст під час бойових дій. Після приходу ворога я продовжував служити і допомагати людям, доки ситуація не стала нестерпною.
– Ви перевозили людей власним автомобілем?
– Так, довозив людей до Львова, Чернівців, а іноді навіть до кордону. Ризикував життям, але продовжував повертатися з гуманітарними вантажами.
– Вас переслідували окупанти?
– Так, мене затримували, обшуковували і допитували. Після найважчого допиту я вирішив рятуватися і виїхав.
– Ви залишилися на Херсонщині, чому?
– Своє служіння я продовжую з більшою відданістю. Через постійну небезпеку розумію себе і своє завдання краще.
– Скільки Вам років, отче?
– 37.
– І в цьому віці ви готові віддати своє життя?
– На все воля Божа. Наші воїни вмирають за Україну, а в мене свій фронт.
– Чи вціліло приміщення церкви?
– Так, хоча вибухи були поряд, храм залишився цілим. Це Господнє чудо.
– Московські церкви ще відкриті в Білозерці. Як це пояснити?
– Люди ще ходять туди, оскільки московські церкви мають підтримку меценатів. Потрібно заборонити їх на державному рівні, адже деякі “батюшки” працюють як російська агентура.
– Що Ви робите для підтримки людей у цій ситуації?
– Я бачу своє завдання у тому, щоб допомагати і підтримувати всіх, хто страждає.
– Ви самі відчуваєте смуток?
– Немає часу на смуток. Моє завдання – допомагати і рятувати людей.
Автор: Ірина Квітка
Білозерка.info
