29-річний військовий з Херсонщини — історія мужності та служби
Володимир з Херсонської області зустрів вторгнення РФ на Донеччині. Отримав два поранення під час виконання завдань на херсонському напрямку. Президент України вручив йому орден “За мужність”.
Служба в ЗСУ з 2016 року
Володимир розпочав свою військову кар’єру в Збройних Силах України ще в 2016 році. Після строкової служби підписав контракт та продовжив служити.
“До 2022 року ми перебували в Мар’їнці, дев’ять місяців були в зоні АТО. Потім вийшли з зони і готувалися до повернення в ООС. 24 лютого о п’ятій ранку нас підняли по тривозі, оголосивши про початок повномасштабної війни. Спочатку ми думали, що це навчання. Місяць ми були під Очаковом, витримали їхній десант, а потім перекинули нас за Миколаїв у напрямку Херсона. Дійшли до Олександрівки”, — розповідатиме Володимир.
Херсон, серпень 2024″
Перше поранення — квітень 2022 року
Володимир отримав перше поранення під час бойових дій у квітні 2022 року під Олександрівкою.
“Після двох тижнів лікування, ще зі швами, я добровільно повернувся на позицію. Через тиждень знову отримав серйозне поранення під час відбивання ворожого штурму. Тоді ми стримали 50 ворогів. На жаль, мій командир взводу, який також був поранений, загинув”, — згадує Володимир.
У шпиталі він дізнався про нагородження орденом “За мужність”. Після другого поранення Володимир отримав інвалідність і був переведений на службу до Херсонського районного ТЦК.
“Я займаюсь мобілізацією, перевірками, розмовляю з людьми. Деякі добровільно йдуть у бойові підрозділи, багато хто цікавиться службою на БПЛА. Навіть люди за 60 років приходять, багато дівчат підписують контракти та працюють бойовими медиками, завжди перебуваючи на передовій”, — розповідає Володимир.
Родина Володимира виїхала з тимчасово окупованої території весною 2022 року, коли російські війська почали шукати сім’ї учасників ООС. Батько Володимира також військовий, а молодша сестра готується до служби.
“Сестра вже підписала контракт і навчається на офіцера. Батько приймає все спокійно, а мати дуже переймається. Ми пояснюємо їй: а хто, як не ми”, — говорить Володимир.
Плани на майбутнє
Після закінчення війни Володимир планує допомагати військовим реабілітуватися.
“В Україні багато реабілітаційних центрів, але більшість лікарів не розуміють, як працювати з ветеранами, особливо з тими, хто втратив кінцівки чи має психологічні травми. Я вдячний лікарям за їхню працю, але військового розуміє лише інший військовий”, — зазначає Володимир.
