Внаслідок війни та інтенсивних обстрілів Херсонщину покинули тисячі людей. Місцеві жителі були змушені шукати безпечні місця не лише в Україні, а й за її межами, щоб урятувати свої родини.
Так вчинила і мешканка Чорнобаївки Оксана, яка у 2022 році змогла втекти з окупованого села та дістатися Львова.
«Ми звикли до обстрілів у Чорнобаївці, але найбільше лякала невідомість і можливість зустрітися з російськими солдатами, які могли завдати шкоди моїй родині».
Пані Оксана переїхала до Львова, де вже мешкали її сестра з родиною. Також у цьому місті колись жив та працював її батько.
«Ми тимчасово мешкали у сестри, а потім я знайшла роботу в магазині секонд-хенду і винайняла квартиру. Хоча це житло було невеликим і не дуже зручним, ми були вдячні за таку можливість».
Як зазначає пані Оксана, часом вона отримувала гуманітарну допомогу, проте згодом почала працювати, що обмежило її час. У Львові все складалося добре для її родини.
«Ми бажаємо повернутися додому, але я живу тут вже два роки і намагаюся сприймати кожен день як такий, що він є».
Оксана працювала у Львові менеджеркою з освітніх послуг, а потім знайшла іншу роботу. У 2021 році вона змінила професію з культурної сфери на медицину і працювала медсестрою у стоматологічному кабінеті у Херсоні. У Львові можливість нової роботи знайшла її сама.
«Я працювала медсестрою у стоматологічній клініці після випадкової розмови із лікаркою. Зараз я мешкаю поруч із роботою, що дуже зручно».
Син Оксани, 12-річний Максим, відвідує музичну школу і грає на гітарі. Спочатку він ходив до львівської школи, але згодом повернувся до онлайн-навчання через вищий рівень знань у рідній херсонській школі.
«ВПО, які бажають знайти роботу у Львові, мають таку можливість. Ставлення до переселенців різне, загалом доброзичливе. Проте є випадки узагальнення, коли дії однієї людини поширюються на всіх переселенців. Хто працює, той інтегрується у суспільство».
У вільний час пані Оксана разом із родиною мандрує західною Україною та підкорює вершини Карпат. Вона також займається йогою і має талант до художньої фотографії.
«Життя триває, його треба цінувати тут і зараз. Мені подобається у Львові, хоча ціни тут високі, як у великому місті. Важливо, що син у безпеці. Мама живе з нами, але згодом повернулася до свого села поблизу Високопілля через господарство і будинок. Можливо, колись ми також повернемося на рідну Херсонщину».
