«Сергія немає, він поїхав на баштан», – усміхаючись, говорить місцева жителька Тетяна з села Білогірка.
Перед двором Сергія й Тетяни під великим горіхом складено багато кавунів, поруч стоять ваги. Чоловік на баштані, а Тетяна пропонує спробувати кавуни.
Ми приїхали до Білогірки за кавунами. Цю поїздку планували ще у травні 2023 року, але минулого року був поганий урожай, і восени ми смакували гіркими кавунами. Знайти пошкоджений російськими військовими будинок Сергія і Тетяни легко — перший будинок на вулиці, де майорить український прапор.
Тетяна була першою жителькою села, з якою ми поговорили навесні 2023 року під час першого візиту. За цей час змінилися як саме село, так і господарство подружжя фермерів. З допомогою волонтерів вони відремонтували маленьку кухню, поступово наводять лад на подвір’ї. Незмінними залишаються два трактори Сергія, що стоять як пам’ятники війни. Вже другий рік фермер намагається їх відновити, але це радше ритуал, ніж реальна спроба.
Трактори посічені великими уламками снарядів, мін, ракет або авіабомб. Протягом півроку під обстрілами були і мешканці, і військові. Село Білогірка було зруйноване на 99%, але за два роки сюди повернулися десятки людей.
Зруйновані трактори стали особливою болем Сергія. У березні він нарікав, що найнятий ним тракторист непрофесійно перепахав частину поля; гроші трактористу фермер заплатив із власної кишені.
Поки я оглядаю трактор, Тетяна вправно нарізає кавун великими шматками. На фоні пробитої уламками хвіртки, вона з усмішкою протягує нам кавун. Незважаючи на неочікувано білу м’якоть, він солодкий.
Поки ми розмовляємо і смакуємо кавун, до села повертаються старі зелені «Жигулі». З машини виходить високий усміхнений чоловік, який на вигляд під шістдесят. Він одягнений у старі штани від класичного костюму, ковбойку із засуканими рукавами та бейсболку з логотипом “Abibas”. Сергій нагадує американського фермера, а його харизма – конгресмена від штату Огайо.
Оцінюючи результати нашої дегустації, він починає переносити зібрані кавуни з машини під горіх.
«Тепер білогорський кавун зник, тепер нас тут четверо сіють, а раніше я один. То я перейменую його на “Танюшіний кавун”. Вона ж його прополювала. А я тільки дивлюся, як воно росте», – жартує Сергій.
Тетяна працювала не сама, а з двома сестрами. Великий баштан вони обробили власноруч за кілька днів.
«Я щедрий, але трохи жадібний, тож знаєш що зробив? Поїхав до району, купив ручку і два зошита. І за гарну роботу я їм подяки виписав. Вони раді, і я задоволений», – сміється він.
І додає, що цього року кавун дорогий – 12 гривень за кілограм.
«Дорого, але ж солярка дорога. Хоча хочеш і дешевше продавати, а кинешся обробляти баштан – солярка майже 50 гривень. Хочеш не хочеш – треба піднімати ціну», – пояснює Сергій, переносячи кавуни.
Дині на продаж він не садив цього року, але на городі трохи є, там також є червоні кавуни. Йдемо перевіряти. Червоний кавун з городу менш солодкий, і нагадує одеський, трохи кислуватий. Сергій сміється, сипле сортами кавунів та їх характеристиками, здається, він знає про кавуни все і міг би написати книгу.
Цього року продаж кавунів не йде успішно. Частину врожаю Сергій і Тетяна продають біля будинку, частину – на дорозі біля баштану. Дорога зі Снігурівки до Давидового Броду дуже погана, тому по ній не їздять часто. Сергій раніше продавав врожай у Великій Олександрівці, яка була райцентром, головним помічником був трактор.
«Завантажував трактор кавунами, і вранці їхав торгувати. Трактор був як реклама, бо люди бачили – фермер сам привіз, значить дешевше і смачніше. А з машин не дуже купують, думають, що перекупник приїхав. Так до вечора я продавав причеп кавунів. Зараз трактор не працює – немає реклами», – пояснює Сергій дорогою до баштана.
Його посадив він цьогоріч пізно – у травні. Поле не обстежили сапери, офіційно воно вважається замінованим. Особистими силами і на власний ризик його перевірили місцеві сапери-самоучки. Про їх роботу тут говорити не прийнято, тому ми поки не будемо.
«Я давно казав дяді Серьожі, що треба поле розмінувати і сіяти кавуни. А він все вагався. Ми йому допомогли», – пояснює один з місцевих саперів, що саме приїхав на баштан за кавуном.
