“18 березня 2022 року російські війська увійшли в село. Це була велика колона. Вони почали перевіряти нас, дивитись документи. Шукали так званих нацистів. Я їм кажу, що ніколи таких і не зустрічала. Військові були дуже агресивними. Почали фотографуватись на фоні наших будинків і городів, кажучи: «Дивіться, які дачі собі українці побудували, з полуницею, з теплицями»”, – розповідає жителька села Білогірка Великоолександрівської громади пані Наталя.
За словами пані Наталі, коли наблизилася українська армія, в селі почались запеклі бої.
“Ми зрозуміли, що потрібно евакуюватися. Я виїжджала в одному халаті і з іконою в руках. На блокпостах у сина перевіряли, чи немає татуювань. Мій другий син виїхав раніше. Частину людей, у кого не було власного транспорту, російські війська вивезли до Росії”, – каже місцева жителька.
Коли пані Наталя з родиною повернулися до звільненої Білогірки, їхній будинок був без вікон і дверей, стеля впала. У дворі не було місця від уламків снарядів. Страшно було навіть ступати.
“За два роки ми хоч трохи зуміли відновити господарство. Волонтери допомогли вставити вікна, інші – зробити дах. Село заросло бур’янами, тепер боїмося, щоб все це не зайнялося. У 50 метрах від хати, на городі, лежала нерозірвана авіабомба на 500 кг. Ми висаджували навколо неї помідори. Потім приїхали сапери, подивились і сказали: «Від найменшої вібрації вона могла вибухнути». На щастя, все обійшлося, сапери її підірвали,” – каже Наталя.
Зараз родина намагається відновити господарство. До повномасштабного вторгнення вони займалися вирощуванням полуниці, пшениці та мали баштан. Нині більша частина земель замінована. Прочитати історію відновлення можна у матеріалі “З думками про перемогу: родина з Білогірки на очищених полях вирощує кавуни та дині”.
На в’їзді в село благодійники встановили Козацький Хрест. На ньому напис: “В пам’ять про воїнів, які віддали своє життя за вільну Україну, з надією на повернення тих, хто зник під час визволення Херсонщини”.
На вшанування пам’яті полеглих у Білогірку приїжджають їхні родичі та ті, хто вижив. Ті, кому вдалося врятуватися, кажуть, що їх урятували підвали в будинках, де вони ховались від обстрілів. Російська армія безжалісно обстрілювала село, включаючи авіацію.
Колись у селі мешкало понад 100 людей. Сьогодні повернулися лише 17 мешканців — ті, у кого вціліли хоча б сарай, літня кухня чи гараж. Село має кілька вулиць, і жодна хатина не лишилася неушкодженою. Подвір’я заросли бур’янами, обабіч дороги — залишки сільськогосподарської техніки.
“Живемо. Вода є, свердловина залишилась. Світло нам забезпечили. Хочемо працювати на своїй землі. Вона у нас дуже родюча. Моторошно лише, що людей в селі майже нема. Село-привид. А так, ми сильна нація. Витримаємо,” – каже жінка.
фото: Олени Пімєнової
