Євгенія Яківна Яхно була однією з небагатьох, хто залишався в зруйнованому селі Янтарне. Цей маленький населений пункт, що розташований за чотири кілометри від Білозерки, ворог систематично обстрілював артилерією та дронами. Горіли будинки, городи, господарства. Попри небезпеку, Євгенія не полишала свій дім навіть після чотирьох влучень снарядів. Врешті, 14 серпня, місцеві мешканці були змушені евакуювати 73-річну жінку серед ночі.
“Чому я не втікла раніше? – переймається жінка. – Я б воліла нікуди не їхати! Вдома завжди краще. А тут я доглядала за котами та собаками. Люди поїхали, а тварини лишилися голодними, шукали господарів. Роздавали їжу як своїм, так і чужим тваринам. Разом із сусідом, що також залишився в Янтарному, ми доглядали будинки. Гасили пожежі після обстрілів. Та всього не врятуєш!”
Євгенія Яківна згадує, як у 1982 році переїхала до Янтарного, де створила родину з коханим чоловіком і виховала двох донечок.
“Спершу я працювала в клубі, бо мала відповідну освіту, а потому перейшла на виноградники. Там заробляла добре: провели газ, встановили опалення. Янтарне колись славився продукцією на всю країну, був винзавод. Місцеві мали роботу, до нас приїжджали навіть з-за кордону. Усі жили дружно. А нині бачимо іншу реальність…” – каже жінка.
Найбільше радує Євгенію те, що її доньки й онуки зараз у безпеці. Донька Наталя живе в Чикаго (США), молодша Олена виїхала до Івано-Франківська через війну. За кордоном також проживають і троє онучок Євгенії. Хоча донька запрошувала її на захід України, виїхати з рідного дому Євгенія не змогла. Тут похований її чоловік, тут її коріння. Навіть коли перебувала в Білозерці у родичів, місця собі не знаходила.
До початку широкомасштабної війни в Янтарному мешкало 180 людей. У 2022 році половина виїхала, ще частина залишила село під час окупації. Ті, хто залишився, переховувались у підвалах. Коли наприкінці 2023-го село звільнили, росіяни знову почали обстріли. Сьогодні залишилися одиниці.
“Спочатку нас було кілька десятків, потім одинадцять, далі четверо, а зараз двоє…”, — з сумом розповідає Євгенія.
Останні місяці життя в Янтарному стали смертельно небезпечними.
“Вони обстрілювали з усього, я не могла навіть вийти на вулицю! — хвилюючись, пригадує Євгенія. – Завдяки сміливим воїнам я живу і маю змогу це розповісти!”
Жінка неодноразово пережила обстріли, ремонтувала свій будинок як могла. Однак останній вибух був настільки потужним, що Євгенія отримала контузію, через що тепер має проблеми зі слухом. Зараз вона проживає в Білозерці, отримує медичну допомогу.
“Чуйні люди поселили мене в хаті своєї доньки, яка виїхала. Виконувачка обов’язків старости Ксенія Мішина допомагає з оформленням допомоги, підтримує морально. Скільки у нас чудових людей, а які мужні воїни! Вони тримаються, і ми повинні!” – говорить Євгенія.
Вона змогла вивезти з Янтарного своїх домашніх улюбленців — чотирьох котів та дві собаки. Однак вона продовжує переживати за покинутих тварин, які залишилися в селі. Євгенія вірить, що її будинок вистоїть, і вона зможе повернутися додому.
“Треба просто набратися терпіння, перечекати, і Господь допоможе!” – з оптимізмом каже вона.
Простим словам Євгенії, яка стільки пережила, дійсно можна вірити.
