Оксана Пістолетова з Білозерки до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну жила щасливим життям. Вона мала улюбленого чоловіка, трьох дітей, затишний дім і власний бізнес. Жінка планувала майбутнє, проте всі її мрії були знищені війною.
Сім’я Пістолетових була змушена залишити окуповану територію та переїхати до іншого регіону України. Оксана поділилася своїм досвідом адаптації як внутрішньо переміщена особа з нашим виданням.
Війна перетворила життя на справжнє пекло
“До війни у мене все було стабільно: я багато років працювала в медицині, але у 2019 році вирішила відкрити власний масажний кабінет. Це заняття приносило мені радість, адже я вже мала певний досвід та клієнтську базу”, – розповідає вона.
Оксана пригадує, що в перші дні вторгнення відчувала паніку і безвихідь. Тривога за дітей призвела до емоційного заціпеніння.
Коли в селище увійшли окупанти, жінка почала настійно вмовляти чоловіка виїжджати, забираючи дітей і залишаючи все позаду заради життя. Чоловік вагався, адже виїзд було ризиковано — російські війська обстрілювали колони автомобілів, що намагалися виїхати з Херсонщини.
Однак у квітні 2022 року сім’я все ж наважилася на від’їзд, скориставшись можливістю виїхати через Давидів Брід.
“Друзі моїх батьків з Івано-Франківська запропонували нам пожити у них. Моя старша донька на той час навчалася в Одесі, але й там стало небезпечно, тож вона виїхала на Захід першою. Ми з чоловіком взяли сина і середню доньку, взяли кота і по одній сумці з речами й вирушили”, – згадує Оксана.
Вояж став важким: довелося проїхати через шістдесят ворожих блокпостів, під постійною загрозою обстрілів.
“На щастя, окупанти не чіпали дітей, але чоловік пройшов через всі кола пекла — його обшукували, шукали патріотичні татуювання”, – розповідає жінка.
Виявивши військових ЗСУ, сім’я відчула радість, але наступна частина шляху була найнебезпечнішою — довелося проїхати сім кілометрів за дев’ять годин.
Врешті, родина потрапила до Кропивницького, а згодом — до Івано-Франківська.
Життя вимушених переселенців на Закарпатті та у столиці
Оксана спочатку роздумувала про службу у ЗСУ, адже могла використати свої медичні навички. Але згодом почала працювати медсестрою у шпиталі, де лікувалися військові.
“Досвіду було багато, це важка психологічна робота, однак я рада, що могла допомогти”, – зазначає вона.
Місцеві жителі охоче підтримували переселенців продуктами та речами. Сім’я отримала допомогу і змогла відремонтувати пристрой у друзів та жити там.
Влітку Оксана змогла вивезти з окупації свою маму та бабусю, проте жити всім разом стало важко.
“Масаж у Івано-Франківську не користувався популярністю, тому я почала думати про переїзд до Києва, де більше можливостей для роботи”, – каже жінка.
Переконавши чоловіка, Оксана здійснила свій план. Мама та бабуся залишилися в Івано-Франківську у окремій квартирі, тоді як Оксана почала шукати нові можливості.
Мрія Оксани Пістолетової
Оксана має надію повернутися до Білозерки та зустрітися з хрещеною мамою Оленою Юріївною, яка залишилася на окупованій території. Хрещена жінка, незважаючи на тяжкі обставини, продовжує навчати дітей української мови.
“Я досі пам’ятаю, як їздила на похорон її сина. Вони не змогли приїхати через окупацію, тому я знімала все на відео, щоб передати пам’ять їй. Вона зізналася, що навіть лізла на горище, щоб зловити інтернет”, – ділиться Оксана.
Для родини Пістолетових діти є головним сенсом життя. Всі вони навчаються та прагнуть до самостійності. Оксана запевняє, що навіть у Києві можна знайти роботу, але вона мріє про власний бізнес і вірить, що досягне цієї мети.
