У селі Токарівка, що належить до Дар’ївської громади, майже всі будинки стали жертвами ворожих атак. Раніше це було затишне місце з красивими пейзажами, родючими полями, садами та зручними транспортними зв’язками. Наразі тут панує руйнація та відчай. Проте, навіть серед страху і руйнувань, мешканці плекали надію на відновлення своїх домівок та повернення до звичного життя.
Кореспонденти “Білозерка.Інфо” продовжують документувати історії незламного духу мешканців Херсонщини.
“Про що говорити? У нас, як і у всіх, нічого не залишилось – немає хат, землі розміновані!” – такими словами розпочав розповідь мешканець Токарівки Олександр Григорович Стасюк. Всі, хто вижив, об’єднані одним – зруйнованими домівками, які були знищені російськими обстрілами. Однак кожна з цих трагедій є унікальною…
Окупація. “Вони перетворили моє поле на полігон, а наших людей підключали до електрики!”
Олександр, 60 років, народився в Токарівці та прожив тут більшу частину свого життя. У 1991 році, працюючи електриком, він отримав недобудований будинок. Подружжя, збиравши сили, склало з руїн затишну домівку та налагодило успішне господарство, вирощуючи пшеницю, ячмінь і соняшник.
“24 лютого ми готувалися святкувати іменини дружини. Але замість святкування почули перші вибухи, а вже через два дні на трасі з’явилися ворожі танки. Важкі бої почалися в напрямку Тягинки”, – згадує Олександр.
Три дні потому в село заїхали російські десантники, і місцеві були вражені ситуацією. Олександр пригадує, що медики надавали допомогу пораненим під загрозою автоматів, а українські хлопці намагалися зафіксувати те, що відбувається, на відео.
“Вони одразу почали мародерити, забираючи все, що могли. Одного разу один з чоловіків не витримав і вийшов на вулицю з рушницею. В результаті, стрілянина не залишила шансів на втечу”, – ділиться спогадами Олександр.
Олександр також згадує про дні, коли російські солдати намагалися запустити свої безпілотники, і затримували його, допитуючи про місцевих партизанів.
“Вони запитували про стрілянину біля Козачих Лагерів, але я нічого не міг їм сказати”, – говорить він.
У квітні 2022 року в село прибула ФСБ і затримала шістьох місцевих хлопців, звинувативши їх у підтримці тероризму. Крадіжки, насильство та катування стали звичними подіями в житті села. Олександр розповідає про жахіття, пережите цими молодими людьми.
“Вони піддавалися тортурам, їх терпіли великі муки. Декого змусили просити вибачення на камеру”, – розповідає Олександр про жахи окупації.
Стасюки терпіли погроми, але кожного разу ними рятувалося зло. Олександр умовляв дружину не підпалювати своє поле в гніві, адже це могло ще більше загострити ситуацію.
“Восени 2021 року ми посіяли пшеницю, яка, здавалось, була обіцяла добрий врожай. Але після вторгнення ворога, поле стало полігоном для їх техніки”, – згадує він з гіркотою.
Визволення. “Перед втечею вороги підірвали всі електричні опори!”
“5 листопада працюючи на зміні, я побачив, як мобільна вежа повалилася у мій сад. Тоді я повернувся додому і зрозумів, що росіяни в паніці збирають все, що можуть вивезти. Всі світлові опори були знищені, і село залишилося без електрики”, – продовжує свою історію Олександр.
Олександр розповідає, як вони раділи звільненню, коли українські частини зайшли до села. Зразу ж прийшли новини про те, що російські війська почали обстрілювати свої ж позиції.
“Ми були на свята, коли почалися нові обстріли… Головне, що ми живі!” – каже він.
Зі слів Олександра, до 2023 року життя ще можна було якось продовжити, але потім ситуація загострилася: розпочалися нові обстріли, які забрали життя багатьох. Олександр не покидав свою домівку через батьків, які потребували допомоги.
“Тепер у Токарівці залишилося близько 13 мешканців, і це здебільшого люди похилого віку, які не бажають покидати свої зруйновані оселі”, – каже він.
Олександр і його родина живуть у чужому домі, отримуючи підтримку від волонтерів та місцевої влади. Він з відчаєм згадує про свій старий будинок, покійного собаку та втрати, які завдали війни.
“Сумно за все, що ми втратили, але я впевнений, що ми будемо жити. Головне, що ми живі, і віра залишається”, – підсумовує Олександр Стасюк.
Матеріал підготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” у рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
