Огляд фотографій Олега Марчука, які він зняв до початку великої війни. Живописні пейзажі рідної Херсонщини вражають своєю яскравістю – сонячні скелі, вражаючі хвилі Дніпровсько-Бузького лиману, затишні плавні. Натомість нині ця місцевість постійно зазнає ворожих обстрілів, люди отримують поранення, будівлі руйнуються, а унікальна природа знищується.
Олег сам зазнав великих втрат: його дім був пограбований, а улюблену справу знищено.
Проте, незважаючи на всі негаразди, Олег Марчук, який є засновником туристичної агенції Skelka Tour, оператором в Ukrainer, військовим журналістом і фотохудожником, продовжує показувати світові мирну Херсонщину до війни та її теперішні рани, документуючи злочини, вчинені агресором.
Спілкуючись з Олегом, я завжди вражалася його здатністю зафіксувати моменти, пронизані життям. Нещодавно у мене з’явилася можливість побеседувати з ним про війну, туризм, волонтерство та прогулянки на каяках.
“Я надихався людьми, які починали з нуля і досягали неймовірного!”
Олег родом з Олександрівки, невеликого села на березі лиману, і стверджує, що його сім’я живе тут вже сім поколінь. Проте жартома називає себе кочівником.
“Мені завжди хотілося подорожувати. Вже у 14 років я побував у Карпатах! А на Херсонщині досліджував усі маршрути, пішки та на човні… Після закінчення коледжу з спеціалізацією в торгівлі та ресторанному бізнесі я повернувся в Олександрівку з метою започаткувати власну справу. Я хотів заробляти на тому, що люблю”, – розповідає він.
Вперше Олег почав займатися відео та фотозйомкою на сімейних святах, весіллях, а згодом зняв спортивні події, фестивалі та різноманітні заходи. З 2018 року він став оператором проекту Ukrainer.
Цей проект став для нього можливістю досліджувати невідомі локації, знайомитися з людьми і фіксувати неймовірні історії успіху. Це був великий шлях документаліста, який триває до сьогодні.
“Надихнувшись цими мандрівками, я зрозумів, що хочу створити щось власне! Так і виникла ідея туристичної агенції Skelka Tour. Я об’їжджав Херсонщину, знімав матеріали, досліджував місця для подорожей. Боявся, що не знайду нормальних каяків, тому довелося шукати постачальників. Врешті, у вересні 2018 року ми придбали перші три каяки виробництва Світловодська”, – ділиться він.
“У нас був найкращий кемпінг у радіусі 100 кілометрів!”
“Весь 2018 рік для нас був експериментом! Ми катали друзів, тренувалися; це не було про прибуток. Я знімав, а зароблене вкладав у власну справу. Спостерігаючи за красою заходів сонця, я знав, що до нас поїдуть люди!” – згадує Олег.
Олег завжди підходив до бізнесу з точки зору туриста, знаючи, що якщо йому це цікаво, приводить і інших.
Перший маршрут, який Олег розробив, проходив через Олександрівку, Станіслав, Кізомис та Велетень. У 2019 році команда сформувала три туристичні локації, маршрути варіювалися залежно від погоди та кількості учасників.
Каякинг, що був основним видом активного туризму, став популярним серед туристів.
У перспективі велося збільшення флоту; відкриття кемпінгу стало можливим у 2021 році, що привабило туристів з усієї України.
“Наприкінці 2021 року ми мали найбільш затребуваний кемпінг в окрузі, а попит продовжував зростати!” – підкреслює Олег.
Тоді до його команди вже входили досвідчені гіди та інструктори.
“Я нарешті досягнув нульового балансу, а туристичний попит зростав. Разом із краєзнавцями ми почали працювати над розвитком бренду Станіславської громади, створюючи унікальні екскурсії. Співпрацюючи із заводом Білозерських вин, ми також організовували гастрономічні заходи”, – говорить активіст.
“Я більше не маю дому та бізнесу!”
Олег планував розширення проекту, закупивши будматеріали для будівництва, проте війна стала на заваді. Олександрівка стала театром бойових дій, де в його домі оселилися окупанти, повириваючи все на своєму шляху.
До березня 2022 року Олег залишався в Олександрівці, активно долучався до волонтерського руху та допомагав цивільним. Організовуючи збори, він продавав свої роботи, аби придбати їжу для бездомних тварин.
Після звільнення Олег повернувся в рідне село, але вже нічого не виявив: будинок, школа, сусідні оселі – все знищено. Остання річ, що залишилася, – його куртка та кілька каяків у зруйнованому кемпінгу. Закликався за заміновані береги та очі матері, яка пережила окупацію.
Ці події закарбовані на фотографіях, які зображають зрозумілу трагедію.
“Наприкінці 2022 року я виконував роль не лише оператора, а й фіксера, буваючи в Олександрівці та Широкій Балці з міжнародними делегаціями, які вражалися від побаченого: звірств, вчинених на рідній землі,” – згадує він.
Олег брав участь у міжнародній фотовиставці в Нідерландах, показуючи світові свої роботи на тему війни. Наразі митець мріє про перенесену фотовиставку.
Із перших днів війни Олег акредитований ЗСУ як військовий журналіст, документуючи наслідки російських агресивних дій у Миколаївській, Херсонській та Харківській областях.
Водночас він продовжує працювати в документалістиці, представляючи Херсонщину до війни – її яскраві та гостинні куточки.
Олег зазначає, що журналістам складно працювати в “червоній зоні” через загрози та недостатнє страхування. Сам він отримав дві контузії, але продовжує фіксувати події.
Каяки Олега тепер у друзів на Вінниччині. Він намагався організувати каякінг, але зрозумів, що не може залишатися в тилу, коли йде війна.
Олег Марчук залишається на передовій, фіксуючи кадри війни, які колись стануть частиною історії.
