Олександр Сипко, 17-річний мешканець Музиківки, пережив небезпечні моменти та обшуки. Його життя під час окупації перетворилося на постійний ризик, але хлопець не зупинився. У 2022 році, хоча його телефон і ноутбук доводилося ховати від ворога, він продовжував навчання, готуючись до вступу у виш.
Ця історія є вражаючим свідченням того, як мрія може жити навіть у найтемніші часи. У День студента вона має стати джерелом натхнення для новачків у навчанні.
Олександр Сипко, тепер студент третього курсу факультету журналістики Херсонського державного університету, досі мешкає у Музиківці, незважаючи на окупацію. Разом із родиною він залишився вдома, коли село захопили російські війська.
Як один з найактивніших учнів Музиківського ліцею і переможець олімпіад, Олександр вчився для отримання золотої медалі та готувався до зовнішнього незалежного оцінювання. Його мрія полягала в тому, щоб вступити до престижного університету та стати студентом у великому місті.
«Я мріяв про навчання в Києві, Львові чи Харкові. Мені подобалися гуманітарні науки, я вивчав історію, літературу та мови», – говорить Олександр.
«24 лютого життя, яке я знав, змінилося назавжди»
Олександр згадує, що 16 лютого 2022 року вони з однокласниками проводили акцію до Дня Єднання. Тоді ніхто не міг уявити, що це останні спільні хвилини перед початком війни.
«Я прокинувся вшосте ранку. Все як завжди. Я збирався до школи, коли мама з татом повернулися з роботи зі словами: “Сину, почалася війна!”» – пригадує Олександр.
Тих перших днів вторгнення він не забуде, коли над Чорнобаївкою піднімалися димові стовпи, а в небі кружляли ворожі літаки.
Страх і невідомість захопили його, коли окупанти підійшли до Музиківки.
Друзі однокласники спостерігали, як російські танки та артилерія рухалися до Миколаєва. Олександр відзначив, що з кожної колони верталися лише частини техніки, що вселяло надію.
«Я ніколи не думав про виїзд. Моя родина залишилася в селі, і я боявся за них», – говорить Олександр.
Коли окупанти захопили село, почалися мародерства. В Олександра намагалися пограбувати будинок прабабусі, але там не було цінних речей.
«Я чув, як п’яні солдати стріляли і лунали команди. Якось, коли я привітався українською у магазині, вони почали підозріло дивитися на мене. Я вирішив говорити суржиком, щоб зберегти життя», – розповідає юнак.
Обшуки проводилися неодноразово, російські сили шукали зв’язки із військовими та розвідниками. Олександр пережив хвилини страху, коли його сім’ю допитували.
«Я думав, що вони виведуть мене з дому під автоматом. Але все обійшлося», – згадує хлопець.
У той час, коли ворожі сили патрулювали територію, Олександр складав іспити онлайн
До травня 2022 року він успішно закінчив ліцей, навчання проходило дистанційно в умовах окупації.
«З усього випускного класу нас залишилося дуже мало. Ми трималися разом і підтримували один одного, ховали ноутбуки та телефони», – говорить Олександр.
Після того, як хлопець став свідком жахіт гноблення, він вирішив залишитися вдома та вступити на факультет журналістики, аби фіксувати злочини війни.
«Я зрозумів, що можу бути корисним у висвітленні подій, і я не помилився», – ділиться Олександр.
Вступна компанія стартувала в серпні 2022 року. Під час написання іспитів в його домі лунали постріли.
«Я дав тестові завдання викладачам, постійно поглядаючи у вікно», – зізнається Олександр.
Незважаючи на все, він отримав високі бали на іспитах і вступив до університету на бюджетне місце.
«Цей момент був справжнім вогником у часи відчаю для мене», – згадує він.
«Я горджуся тим, що стаю частиною нової історії України»
Навчання в університеті почалося 1 жовтня. Олександру було нелегко через нестачу електрики та зв’язку, але він продовжував займатися.
«Кращий момент мого життя — це день, коли ЗСУ звільнили наше село», – наголошує Олександр.
Олександр пам’ятає, як 11 листопада 2022 року мопедом поїхав до родичів, а потім повернувся, щоб бачити, як звільняли село.
«Я горджуся тим, що був свідком історії, яка творилася просто на моїх очах», – ділиться він.
Після звільнення розпочалась активна робота з розмінування території. Олександр досі стикається з небезпекою, але впевнений у своїй справі.
«Ці вибухи можуть стати нашою реальністю, проте світ мусить дізнатися про це», – переконаний він.
Завершуючи бесіду, Олександр знову висловлює впевненість у тому, що його рідна Україна скоро буде мирною.
«Темрява не може зупинити світло!» – підсумовує він.
Ірина Квітка
