“Найтяжчими були моменти усвідомлення, що віддалився від вільної України”
Ірина Загребельна очолює місцеву бібліотеку. Вона вистояла під час окупації, але й досі згадує про ті події з великим болем. За словами Ірини, багато людей не могли усвідомити, що відбувається навколо.
“Найтяжчими були моменти усвідомлення, що ти не на вільній частині України. Коли усвідомлюєш, що позбавлений можливості спілкуватися або пересуватись. Коли немає ні голосу, ні імені. Це було найбільш важко сприймати”, — згадує вона.
Ірина Загребельна. Суспільне ХерсонРосійські солдати часто заходили в дворики, перевіряючи документи. Одного разу вони прийшли і до Ірини.
“Я думала, що з ними приїхали саме через чоловіка. Але коли почали запитувати про заборонену літературу, мені стало легше. А що таке заборонена література? Можливо, якісь видання”, — розказує бібліотекарка.
Під час окупації бібліотека не функціонувала, а самі військові розмістилися в селі, використовуючи бібліотеку як одне з місць для проживання. Ірина зазначає, що їх там було до 500 осіб.
“Ми намагалися не взаємодіяти з ними. Коли я проїжджала повз, намагалася перейти в уявний кашель, щоб уникнути зустрічей”, — зауважує жінка.
Локальна бібліотека. Суспільне ХерсонУ жовтні, після звільнення сусіднього села, у місцевих з’явилася надія.
“Наші хлопці телефонували, говорили, що вже бачать наші поля. Ми залишалися в окупації, а там вже була воля. Це додавало надії”, — розповіла Ірина.
“Ти перша, хто постраждає за свою позицію”
Любов Глоба — директорка місцевої школи. Вона неодноразово стикалася з російськими військовими.
“Я залишилася в селі разом з колективом, оскільки більше половини вчителів не змогли виїхати. Вони часто приходили до нас і відчували себе керівниками”, — згадує Любов.
Любов Глоба. Суспільне ХерсонДиректорка розповідає, що російські військові ретельно обшукували школу, зокрема військовий кабінет.
“Вони забрали все, навіть саперні лопати. Коли побачили нашу матеріально-технічну базу, вони вирішили, що це потенційно небезпечно”, — зазначила Любов.
Директорка місцевої школи Любов Глоба, Херсонщина, 6 листопада 2024 року. Суспільне ХерсонЗгодом місцеві мешканці адаптувалися до ситуації, намагалися уникати спілкування з військовими. Але випадки агресії не були рідкістю.
“Я пам’ятаю кілька випадків, коли автомат був націлений прямо на мене. Один з військових прийшов з гранатою, і він був у неадекватному стані. Це було страшно, адже я не знала, чи граната безпечна”, — ділиться директорка.
“Через постійні обстріли ми не могли поховати загиблих”
Галина Кузьміна — заступниця начальника сільської військової адміністрації. На початку повномасштабного вторгнення вона очолювала село. Їхня громада протистояла окупації протягом дев’яти місяців.
“Спочатку російські війська використовували наше село як транзит. З червня 2022 року вони почали облаштовуватися тут на постійній основі”, — зазначає Галина.
Галина Кузьміна. Суспільне ХерсонЯк зазначає Галина, протягом окупації військові пограбували місцеві господарства, заволодівши технікою та іншими цінностями.
“Вони вивозили все: від тракторів до побутової техніки. Коли не могли завантажити в авто, просто розтрощували речі”, — розповідає вона.
Місцеві жителі. Суспільне ХерсонГалина зауважила, що під час обстрілів загинули 30 місцевих жителів.
“Багатьох не змогли поховати через постійні обстріли. У деяких випадках дзвонили прямо на мотоциклах без коляски, використовували ковдри для перепоховання”, — розповіла вона.
Їх населений пункт було звільнено у листопаді 2022 року під час ліквідації окупаційного режиму. Наразі село відновлюється, але спогади про окупацію залишаться назавжди.
“Це дуже болісно! Досі тим, хто пережив окупацію, сниться те, що відбувалося. Ностальгія за миром, тяжкі спогади”, — говорить Галина.
Суспільне Херсон
