“Не варто нас називати героями. Ми просто робимо свою справу”, – зазначає Олена Анатоліївна Іванова, фельдшерка швидкої медичної допомоги у Станіславському пункті. Щодня вона ризикує своїм життям, щоб врятувати інших.
Наше спілкування довелося неодноразово переривати через обстріли, але кожного разу ми намагалися почати знову.
Олені 35. Вона – молода, енергійна жінка, яка з дитинства мріяла про медичну кар’єру. Можливо, її єдиний шкоду – що не почала працювати на швидкій одразу після навчання у Бериславському медичному коледжі.
Спершу працювала медсестрою в Херсонській міській клінічній лікарні. У Станіслав вона вирушила за покликом серця — заради коханого Віктора, адже народилася в селі Калінінське Великоолександрівської громади.
Найбільшим щастям для Олени та її чоловіка стало народження доньки Алінки, якій сьогодні вже сім років. Тут, у селі, вони облаштували своє життя, зайнялися господарством. У 2016 році Олена почала працювати у “швидкій”.
“Спочатку пройшла спеціальне навчання, потім працювала під наглядом досвідчених колег. Я зізнаюся, мені було страшно! Як я можу сама приймати такі серйозні рішення? Тут потрібно бути обізнаним у багатьох сферах – від хірургії до акушерства… Усе залежить від тебе і від цього – життя людей! Мене підтримувала фельдшерка Наталія Пупенко, моя надійна подруга. Вона не лише була поряд, але й вірити в мене!” – ділиться Олена.
Олена вважає своїм першим самостійним виїздом виїзд до пацієнтки похилого віку з недугами серця. Вона пам’ятає той момент, коли отримала повідомлення про виклик. Наталія сказала, що Олена повинна вирушити сама.
“Я була в паніці, сльози на обличчі! Але коли побачила стан пацієнтки, зібралася. Я надала необхідну допомогу. Проте кожен випадок індивідуальний, і під час війни це стає ще важче. Наприклад, коли приходила інформація про поранених, адреналін зашкалює…”, – ділиться фельдшерка.
Повномасштабна війна для Олени почалася зі служби на викликах. Через кілька днів після 24 лютого разом із водієм вони стали свідками військових дій, коли російські війська наближалися. Навіть у період окупації медики продовжували працювати, надаючи допомогу людям, які залишилися.
Під час боїв Станіславський пункт швидкої не міг працювати повністю. Часто на виклики виїжджала лише одна бригада, оскільки умови були небезпечними. Після визволення Херсонщини Олена знову повернулася до служби.
Вона згадує про перше поранення, яке отримала під час обстрілу лікарні, коли снаряд влучив у сусіднє приміщення. Після відновлення вона повернулася до своєї обов’язків з новою енергією.
“У 2023 році я перший раз сама прийняла пологи. Жінка з Широкої Балки зателефонувала, коли було вже пізно. Ми встигли до лікарні, коли з’явилася на світ дівчинка, але, на жаль, дитина не прожила й з місяць”, – розповідає Олена.
На День Незалежності України Олена була нагороджена відзнакою Президента “За оборону України”. Водночас вона вважає, що головною нагородою є вбережені людські життя.
Нещодавно Олена знову здійснювала виїзд до свого постійного пацієнта. Однак за умовами сильної небезпеки їй довелося боротися за життя хворої пацієнтки посеред ворожих загроз.
“Ми зробили все, що могли, щоб врятувати пацієнтку, але траплялися випадки, коли ми просто не мали змоги допомогти», – каже вона.
Олена впевнена, що попри всі труднощі, потрібно виконувати свої обов’язки з максимальною відповідальністю. Вона продовжує надавати допомогу, вірячи в краще.
“Все буде добре!” – намагається заспокоїти ситуацію ця сильна жінка.
Ірина Квітка
Білозерка.info
