Після того, як усе, що їй було дороге, зруйнувалося, Оксана зневажено зітхнула. Окуповане село, тяжка евакуація, постійні переселення, руйнування будинку через обстріли противника та знищений бізнес – все те, що вона так ретельно створювала роками, зникло в один момент.
Ця жінка відчула на собі всі тяготи війни. Скільки разів вона зверталася до Бога, скільки сліз впустила на землю, охоплену ворожими вогнями! Але жодні труднощі не здолали її. Внутрішнього болю вистачило, щоб перетворити його на світло, що здатне зігріти інших. Вона щедро ділиться своїм позитивом через власноруч виготовлених гномів – іграшок, що приносять затишок і спокій у домівки людей.
Жінка з Велетенського до початку повномасштабної війни була успішною бізнесвумен. Після евакуації з Херсонщини Оксана Постернак знайшла прихисток на Вінниччині. Вона твердо вірить, що навіть у найскладніші часи можна створювати красу та ділитися теплом.
Нехай ця історія надихне вас на пошук дива, яке живе в кожному з нас, напередодні новорічних свят.
“Ми й не усвідомлювали, якими щасливими насправді були!”
Оксана завжди була невтомною і підприємливою жінкою. Разом з чоловіком Валерієм вони вирощували ранні овочі під плівкою і, за допомогою батьків, відкрили просторий магазин у центрі Велетенського, де продавали продовольчі та господарські товари.
Сім’я створила велику, затишну домівку. У їхньому дворику цвіли любі квіти, за якими пильно доглядала Оксана. Тут завжди збиралися родичі та друзі на свята. Вона любила приймати гостей. У важкі часи, коли доводилося ховатися у підвалі, її душа поверталася до українських пісень, які лунали до війни на її затишній кухні.
Подружжя старанно працювало, а в мирний час знаходило можливість для відпочинку, подорожуючи по Україні та відвідуючи море. Оксана завжди прагнула творити.
“У якому б бізнесі я не була, я завжди поверталася до рукоділля. Це, напевно, від мами, яка все життя була педагогом та займалася народними промислами”, – розповідає Оксана.
Наприкінці 2021 року Оксана взяла участь у майстер-класі жіночого клубу “ЩасливаЯ”, де навчилася виготовляти оригінальних гномів.
Першою іграшкою у її колекції став червоний гном Одін. Після цього вона створила ще десять ляльок, які згодом подарувала своїм сусідам, намагаючись підтримати їх у перші дні війни. Ця нова діяльність захопила її, але…
“Ми й не усвідомлювали, якими щасливими були!”, – згадує Оксана, відчуваючи емоції.
“Невже я маю почуватися винуватою за те, що живу на своїй землі як людина?”
“Той ранковий жах розірвав моє життя. Коли зателефонувала кума і я виходила на вулицю, все, що побачила, – це заграва і чорний дим. Я не розгубилася, а просто почала планувати свої дії. Моя донька потребувала ліків, а в її руках був мій онук, якому ще не виповнилося і п’яти місяців”, – ділиться спогадами Оксана.
Оксана з чоловіком сідлають у автомобіль і прямують до Білозерки. Чоловік поїхав за пальним, а вона – за ліками і продуктами для дитини. З початком війни в їхньому селі значно зросла кількість людей. Місцевий магазин став центром підтримки, де збиралися люди за гуманітарною допомогою. Але запаси швидко закінчувалися.
“З кожним днем товарів ставало все менше, і на одному з рейсів ми привезли лише кілька мішків борошна. Я вирішила, як справедливо розподілити все наявне між людьми”, – згадує Оксана.
Тоді не було думок про творчість, лише важка рутинна робота. Постернаки продовжували працювати в окупованому селі, організовуючи безкоштовний розподіл продуктів через їхній магазин. Люди згуртувалися, підтримуючи один одного.
Після іншого обшуку, під час якого російські солдати шукали “партизанів” в її домі, Оксана розуміла, наскільки небезпечно вони живуть.
“Окупантам було незрозуміло, чому ми живемо так, як живемо, ставлячи безглузді питання. І я, стоячи під дулом автомата, думала: чи варто відчувати провину за те, що я живу на своїй землі?” – пригадує Оксана.
У результаті вона вирішила покинути село, залишивши чоловіка, брата, маму та племінницю, щоб евакуюватися з донькою та онуком.
Їх вивезли односельці через блокпости, які періодично відкривалися. Оксана розповідає про жахливі умови перевезення, про важкохворого чоловіка, якого також взяли у подорож.
“На блокпостах нам доводилось стикатися із приниженнями. Це було важко, але найбільше лякали згорілі автомобілі обабіч дороги”, – згадує жінка.
Творчість, що рятує
Спочатку сім’я опинилася в Києві, а потім Оксана переїхала до сина, який жив у Вінниці. Коли Херсонщина була звільнена, до Вінниці змогли виїхати й інші члени родини.
Вони жили у невеличкому приміщенні, але Оксана продовжила займатися виготовленням своїх гномів. За короткий час вона створила велику кількість нових іграшок.
Вона вирішила надіслати подарунки тим, хто залишився на батьківщині, піднімаючи осіннє настрій хоча б на мить.
“Я хотіла подарувати людям частинку тепла, згадуючи про їхні випробування”, – ділиться Оксана.
Багато хто з односельців дякував Оксані за її творчість, навіть у найскладніші часи.
Продовжуючи шити своїх гномів, вона створила багато нових образів, продовжуючи експериментувати з дизайном фігурок.
Оксана мояній надії — вона мріє навчитися виготовляти предмети з епоксидної смоли. Для цього необхідно спеціальне обладнання, яке поки що залишається тільки мрією.
“У 2023 році ми почали продавати моїх гномів через онлайн платформу. Спочатку мені було незатишно, але потім, отримуючи схвальні відгуки, я почала впевненіше відноситися до своєї творчості”, – розповідає вона.
Одна інтер’єрна лялька Оксани Постернак коштує від 200 до 800 гривень, але зате це вироби ручної роботи, в які закладено частинку душі майстрині.
Оксана далі ділиться своїм досвідом, сподіваючися, що навіть у найскладніші часи творчість залишається у серці кожного.
Ірина Квітка
Білозерка.info
