Валентина Іванівна Кравченко з Білозерки – приклад довгожительки, адже напередодні вона відзначила своє 80-річчя. Її життєрадісність і любов до людей допомагають їй долати труднощі часів війни.
Про своє молоде душевне чуття та соціальну підтримку Валентина Іванівна розповіла журналістам нашого видання.
“Я всім кажу, що мені 18 років, адже так почуваюся. Можу співати, жартувати. Всередині я ще молода. Хоча живу сама, у мене є соціальна працівниця Лариса, яка завжди приходить на допомогу. Звісно, спина і ноги вже не так слухаються”, – зазначила вона.
Валентина Іванівна віддала більшу частину свого життя перукарській справі, працюючи перукаркою та завідувачкою перукарні. Вона обслугувала тисячі клієнтів і навчила більше 200 майстринь. Жінка говорить, що була щаслива на цій професійній ниві, адже саме в ній знаходила своє покликання.
“Моя мама не підтримувала мого вибору, але я була вперта – хотіла бути лише перукаркою. Я навчалася в училищі і добилася великого успіху, отримавши посвідчення першою у класі. Мій талант і старання отримали схвалення від керівництва, мені вручали нагороди, в тому числі в 1973 році подарували позолочений годинник. Я дуже цінувала свою роботу”, – зазначила пані Валентина.
Хоча Валентина Іванівна вже на пенсії, колишні клієнти часто звертаються до неї з проханнями підстригти. Її професіоналізм та доброзичливість продовжують бути визнаними і шанованими.
“Моє день народження шостого січня. Торік клієнти приходили з квітами, тортиками та шампанським. Я запрошувала їх до столу, адже готувала частунки, хотілося пригостити”, – поділилася вона.
Крім того, Валентина Іванівна кілька років тому запросила до себе на проживання земляка Миколу Аврамовича, у якого непрості стосунки з родичами. Зараз йому 87 років, і, незважаючи на вік, він пересувається з паличкою. Тож соціальна працівниця Лариса Питомець підтримує і його.
“Лариса для нас як рідна людина – завжди прийде, допоможе, поспілкується. Я вже 11 років без чоловіка. Але після його смерті я почала писати вірші, які публікували. Творчість допомагає мені впоратися з горем. Моя онука пишається мною за захоплення”, – відзначила Валентина Іванівна.
Ось уже два роки триває ця страшна війна!
Наші герої захищають рідну землю – села і міста,
віддають свої життя, молоді дівчата і хлопці,
за незалежність України, за нашу святу землю,
борються з агресором на всіх фронтах!
Козацька кров тече у хоробрих серцях!
Херсонщина страждає, минає спокій,
в окупації гинуть люди, руйнується життя,
і малих дітей вивозять до Росії, забираючи частини сердець у батьків.
А Путін, убивця, тихо сидить, закрившись у своїй бульбашці,
і не бачить, що творить – а горе на нашій землі!
Але настане час, і це варварство закінчиться!
Ми, українці, незламні та сильні, і свою країну збережемо!
Вшануємо наших Героїв і запровадимо наше майбутнє!
Валентина Іванівна творить патріотичні вірші про війну, обстріли і тяжкі часи для Херсонщини. Попри всі труднощі, вона впевнена у перемозі України і мріє дожити до цього історичного моменту.
Білозерка.info
