Сергій Данилович Піскун пережив вже дві війни в своєму житті.
Під час Другої світової війни, коли німці зайшли до його селища, він ще був дитиною. Хоча багато деталей із того часу не збереглося в пам’яті, одне добре закарбувалося в душі: на відміну від нинішніх агресорів, тодішні окупанти не завдавали людям стільки страждань та насильства.
Сьогодні ветеран, який переніс вже дві окупації, отримав поранення і втратив свій дім, проживає з донькою у модульному будинку в Чорнобаївській громаді.
Родина Піскунів, як і сам Сергій Данилович, розповідає про жахи, які принесла російська агресія.
Спогади про Другу світову війну асоціюються у Сергія Даниловича з розрухою та страхом. Проте він зазначає, що це не йде в жодне порівняння з тим, що відбувається зараз.
«Ми жили в батьківській глиняній хаті. І, ви знаєте, під час тієї війни вона залишилася неушкодженою. Через роки ми з дружиною збудували новий, великий дім на місці старого. Я зробив його власноруч, вклали багато праці і душі. Вели господарство, городили – працювали на своїй землі і нікого не чіпали…», – згадує ветеран.
В его воспоминаниях – начало повномасштабной войны, паніка односельців та перші дії окупантів в рідній Білозерці.
Сергій Данилович та його дружина Ганна Іванівна прожили у рідному домі понад 40 років, тут народилися їхні діти Володимир та Оксана, сюди приходили онуки.
Сім’я Піскунів відома в Білозерці як династія електрозварювальників.
Довгі роки Сергій Данилович працював на підприємстві, що займалося ремонтом сільськогосподарської техніки. Син Володимир та онук Сергій продовжили батьківську справу.
Але з приходом окупантів все, що вони здобули важкою працею, почало руйнуватися.
«Батьки майже не виходили з двору під час окупації, – розповідає невістка Сергія Даниловича Світлана Піскун. – Я в той час була за кордоном з донькою, але постійно підтримувала зв’язок. Звичайно, окупанти приходили з перевірками, але людей похилого віку їх особливо не цікавили. Батьки навіть не прийняли гуманітарну допомогу від ворога, хоча їм пропонували це. Вони просто садили город, консервували їжу, тримали курей…».
Світлана з емоціями згадує, як її свекор плакав, коли синові Володимиру повідомили, що «Наші в Білозерці!»
«Тепер не страшно, тепер Україна!» – сказав тоді ветеран, сподіваючись на нове життя. Та ворог уже розглядав свої цілі з другого берега Дніпра.
У 2023 році померла дружина Сергія Даниловича, Ганна Іванівна, яка до війни боролася з онкологією. Під час окупації жінка не могла отримати належного лікування. Після звільнення Херсонщини, її сини та невістка намагалися допомогти, але було вже запізно.
Серйозні вибухи все частіше лунали біля їхнього дому.
Спочатку снаряди прилітали близько – один застряг у городі. Пізніше вибухи стали ближчими, повибивши вікна та зруйнувавши допоміжні приміщення. А в грудні 2024 року окупанти вдарили в сам дім.
«Перше попадання в дім сталося 20 грудня, коли артилерійський снаряд зруйнував дах і пошкодив конструкції. Того дня я приїхала провідати свекра – він голився біля вікна, а донька мала повернутися з лікарні. Лише відійшла, як розпочався масований обстріл. В Білозерці зафіксували 13 попадань. Ми з родиною заховалися в підвалі і намагалися зв’язатися з батьком, але це було важко через постійні вибухи…», – згадує невістка.
Під час обстрілу Сергій Данилович ховався всередині будинку, але цього не вберегло його від поранення. Осколок влучив у його голову, і хоча на лікарняному обстеженні з’ясували, що череп не постраждав, йому зашили рани на голові та підборідді.
Вся вулиця підтримала ветерана, прийшовши до його дому, щоб допомогти очистити територію після вибухів.
Світлана пригадує, як комунальники з МКП «Водограй» оперативно надали допомогу з ремонтом.
«Після обстрілу треба було винести половину будинку, але усі працювали до ночі!» – розповідає вона.
Проте 28 грудня, поки господар був у лікарні, ворог знову вдарив по вже пошкодженому дому. Стіни витримали, але частина цоколя обрушилася, а штори загорілись. Дім неможливо відновити, необхідні капітальні ремонти.
«Оксана, сестра мого чоловіка, дуже панікувала під час обстрілів. А коли противник вдарив у дім, у неї уже не було страху, лише відчай і гнів!» – каже Світлана.
Відновившись після поранення, 86-річний Сергій Данилович разом з донькою переїхав до модульного будинку в Чорнобаївській громаді.
Порожні кімнати зруйнованого дому в Білозерці, де Піскуни прожили 43 роки, тепер поєднані з вітерцем, щосе доповнює гнітючу картину.
Сергій Данилович прагне повернутися додому, там залишилося все його минуле, кожен предмет нагадує про важку працю.
Він постійно запитує сина, коли його дім буде відремонтовано, на що відповіді досі немає. Ці питання, як й інших білозерців, залишаються без відповідей.
Сергій Данилович Піскун ніколи не уявляв собі, що переживе щось ганебніше за фашизм. Його мучать болі, але він щиро зізнається: «Хотілося би ще трохи пожити у себе, вдома…».
Незважаючи на зруйнований дім та поранення, він залишається сильним і вірить у перемогу.
Ірина Квітка
