У Кропивницькому на початку лютого була представлена книга Ірини Ковальчук з Херсонщини під назвою «Мої діти війни. Рік надії». Це фактично щоденник, що жінка вела протягом першого року війни.
Ірина Ковальчук родом із селища Козацьке. Вона є кандидатом юридичних наук, адвокаткою та матір’ю трьох дітей. Її книга документує події війни впродовж одного року після повномасштабного вторгнення Росії.
Обсяг роману «Мої діти війни. Рік надії» становить 546 сторінок, де презентуються 365 днів життя авторки та її великої родини. Книга охоплює події від перших днів окупації до звільнення регіону.
«Це історія про мене, моїх дітей, друзів і знайомих, чиє життя вже ніколи не буде таким, як раніше», – зазначила під час презентації Ірина.
Книга не призначена для продажу, а для того, щоб привернути увагу до жахіт війни, які пережили та продовжують відчувати мешканці Херсонщини.
«Перші сто примірників ми реалізуємо за донати від 500 гривень на благодійний фонд «Таблеточки», адже в Україні багато дітей потребують допомоги. Для всіх, хто проявляє інтерес, надсилайте донати й пишіть мені. Я надсилаю вам екземпляр з автографом», – написала Ірина у соціальній мережі.
Більше про книгу розповіла Ірина Ковальчук у розмові з відомою українською журналісткою Тетяною Висоцькою, яка також походить із Херсонщини. Нижче наведені слова автора.
«Ми ніколи нормально не проживемо ті дні»
У перші дні війни я почала вести щоденник, щоби впоратися з панікою і не зійти з розуму. Спочатку це був крик душі, а згодом — форма мого особистого опору. З часом писати про пережите стало для мене звичкою, яка допомагала зберігати зв’язок із попереднім життям.
Кожна історія пов’язана з подіями дня, особистими емоціями, фронтовими новинами і життям країни.
У майбутніх підручниках, безумовно, осудять агресора, опишуть героїчний опір і зусилля Збройних Сил України, зруйновані міста, загибель людей, включаючи дітей…
Проте, вважаю, що про життя людей в окупації, їхні спроби протесту, евакуації під обстрілами, а також тяжке становище біженців, часто не пишуть. Чи не вважається це малозначним на фоні війни і втрат?
Для нас же кожен із 365 днів міг стати останнім. Ми втратили ці дні і не зможемо їх забути! Ми зіткнулися з ворогом, були на вулицях під час протестів, виживали в окупації і намагалися залишитися в безпеці без жодних евакуаційних коридорів…
Кожен із цих моментів відображений у книзі. Текст наповнений емоціями, переживаннями, інтелектуальним гумором та непохитною волею до перемоги!
Читач познайомиться з головною героїнею і її родиною, коли з 24 по 27 лютого вона публікує на своїй сторінці в інтернеті заклик про допомогу, опинившись під загрозою разом з дітьми у рідному селищі між ворогом та українськими військовими.
Разом із героями читач відправиться через міст до Нової Каховки в пошуках прихистку. Він бестенфує містом в пошуках необхідного, намагається протистояти танкам на демонстраціях.
Пізніше разом з автором і її родиною читач повернеться додому, щоби витримати 56 днів в окупації. Згодом їм доведеться евакуюватися через замінований міст у пошуках нового дому та можливості почати життя заново.
Це історія матері, яка на власні очі бачила, що таке захистити своїх дітей, коли ворожий танк вривається в їхнє життя, стоячи між її домом та сусіднім.
Це розповідь жінки, яка, проводивши чоловіка на фронт, забула, коли востаннє спала спокійно.
Це переживання здатної на все людини, яка залишила все, що мала, на тимчасово окупованій території і починає навчатися жити заново, не втрачаючи надії. Це наша спільна історія.
На знімках: Ірина Ковальчук під час презентації своєї книги, 8 лютого 2025 рік. Фото: фейсбук/Ірина Ковальчук
