– Мамо, війна!!!
– Що ти говориш, доню?
– Росія нас атакувала!
Протягом кількох днів звуки вибухів і стрілянини не вщухали. Потім по місту з’явилися танки та бронетранспортери, а з автоматів стріляла піхота, яка рухалася у сутінках.
Окупація призвела до черг за продуктами, порожніх магазинів, незаконних арештів цивільних, а також вбивств місцевих мешканців. Беззаконня стало звичним явищем.
Виникла ανάγκододаткового шляху виїзду з небезпечного міста.
***
Сльози не зупиняються, але я не можу відірватися від відео, що публікують люди, згадуючи початок повномасштабного вторгнення. Цей біль, здається, закарбувався в мені, і тепер неможливо не відчути його знову.
Ми не усвідомили важливого уроку — прощати всіх і все не можна. Важливо засвоїти цей урок, щоб майбутнє не повторювалося.
Вічна пам’ять загиблим. Сили й підтримка тим, хто бореться зараз, спокій тим, хто страждає, і надія на повернення тих, хто в полоні.
***
Війна залишила глибокий слід в житті мешканців Голої Пристані. Окуповане місто зіткнулося з критичною нестачею медичних препаратів і з відсутністю належного медичного обслуговування, а доступ до їжі став обмеженим.
Медична система перебуває в кризі. Лікарні не працюють, а життєво важливі ліки важко знайти. Багато людей шукають альтернативи лікуванню або змушені виїжджати в інші міста, ставлячи під загрозу власне життя.
Ті, хто страждає від хронічних захворювань, опинилися в небезпечному становищі: ліки для лікування серцевих захворювань, діабету, астми та інших недуг практично недоступні. Кількість продовольчих магазинів зменшилася. Люди живуть на межі виживання. Незважаючи на негаразди, жителі Голої Пристані продовжують підтримувати одне одного, ділячись запасами і допомагаючи сусідам.
***
Три роки… Дуже важко усвідомлювати, що війна триває так довго. Якщо б мені хтось сказав про ці три роки на початку війни, не знаю, чи здолала б цей відчай…
***
Три terrifying роки, сповнені невизначеності та відчаю. Одинадцять років боротьби з ворогом і з тими, хто став байдужим до всього, окрім матеріальних благ. Сподіваюся, що нарешті з’явиться усвідомлення у тих, хто досі не бачить правду. Знову я згадую рідні місця та старих друзів, бо ніхто, гіршого вже не буде.
У моїй пам’яті залишаться спогади про Кривий Ріг, Олешківський ліс, спричинений війною, — такий, що про нього неможливо забути. Психологи радять прийняти це і жити далі, але з кожним днем стає все важче. Це більше не життя, це просто існування. І я розумію, де я допустила помилки, а де сліпа байдужість справила свою справу. Пам’ятатиму цей час завжди.
***
Соціальні мережі переповнені спогадами, фотографіями — всі намагаються поділитися своїм досвідом. Іноді просто хочеться мовчати.
Новини півдня України, Херсон, Миколаїв, Одеса, Мелітополь
