Яка є справжня сила жінки? Ламати усталені уявлення, брати на себе важкі завдання, покладатися на чоловічу підтримку чи жити у злагоді з собою? Це питання залишається актуальним. Поки світ шукає відповіді, жінки вражають своїми вчинками та здобутками.
Прикладом є історія Світлани Стасюк зі Станіслава. Протягом усього життя ця тендітна жінка постійно навчалась і здобувала нові професійні навички. У віці 45 років вона кардинально змінила свій професійний шлях, поїхавши на роботу до Польщі, де стала зварювальницею. Протягом п’яти років Світлана залишалася єдиною жінкою в великому колективі, де вона працювала на паритетних умовах з чоловіками, зварюючи як тонкі, так і товсті метали, і навіть навчала новачків. Наразі вона повернулася до України і намагається опанувати нову професію.
Чи є межі цієї сили? Чи не хочеться жінці з великим потенціалом іноді стати слабкішою? Про це далі.
Світлана з ранніх років проявляла інтерес до роботи руками. Після закінчення школи вона отримала професію токаря, однак після одруження цю справу довелося залишити. Вона зосередилася на домашньому господарстві, займалася коровами та реалізовувала молочну продукцію, а також зареєструвалася як фізична особа-підприємець, розпочавши торгівлю. До речі, у 39 років вона отримала водійські права.
У 2019 році, через агентство, Світлана отримала роботу в Польщі і вперше вирушила за кордон. Спочатку їй не пощастило: роботодавці не виправдали сподівань, і жінка змушена була шукати роботу самостійно. Врешті-решт, вона потрапила на завод у Плоцку, де спочатку працювала на рубці металу, а згодом — на шліфувальному станку.
Сусідній цех займався зварювальними роботами, і Світлана зацікавилась цією справою.
«Я бачила, як вони варять метал, і мені це захоплювало. Я постійно просила куратора дозволити навчитися цьому ремеслу, але він постійно заперечував: “Це важка чоловіча праця!” Пізніше взагалі почав уникати мене.
Але одного разу до мене підійшов поляк, який навчав зварювальній справі. Він повірив у мене та запросив у групу. Два тижні я працювала день і ніч — після основної зміни вивчала зварювання. Це потребувало великих зусиль, але коли я вперше взяла в руки зварювальний апарат, відчула надзвичайні емоції!
Я досягла хороших результатів і здобула міцні навички, навіть почала навчати інших», — розповідає Світлана про своє захоплення.
За словами зварювальниці, серед чоловічого колективу їй працювалося комфортно: менше пліток і конфліктів, завжди можна було розраховувати на допомогу, особливо будучи єдиною жінкою серед 30 чоловіків.
Чотири роки вона відпрацювала на заводі в Плоцку, а потім перейшла на ще більше підприємство в Янів-Любельську, де займалася зварюванням різноманітних металоконструкцій. Завод працював у три зміни, і їй довелося освоювати нові технології. Робота була непростою, але Світлана продовжувала долати труднощі.
За час роботи вона отримала права на управління навантажувачем і цеховим краном, а також здобула європейський сертифікат зварювальної справи. Проте, незважаючи на визнання, жінка відчувала ностальгію за домом.
«Я дуже хотіла додому. За п’ять років так і не змогла адаптуватися до нових умов. Мову вивчила, але комунікація все ще залишалася чужою для мене. Коли почалася війна, стало особливо важко», — згадує Світлана.
Вона допомагала доньці, яка ховалася від обстрілів, і зробила все можливе, аби ті змогли виїхати з окупації. Повернувшись в Україну на початку 2025 року, вона відчувала велике щастя, зізнаючись, що готова була цілувати рідну землю.
Сьогодні 50-річна Світлана, яка отримала міжнародний сертифікат, прагне здобути нову спеціальність — кондитера.
«Я зареєструвалися як внутрішньо переміщена особа, планую пройти навчання у центрі зайнятості. Я вдома, і все тільки починається!» — каже Світлана.
Вона не хоче говорити про особисте життя, лише відзначає, що завжди покладалась на себе.
Проте, зрідка відчуває бажання стати слабкішою, знайти опору у когось іншого.
«Часто ловлю себе на думці, що потрібно бути більш терпимою, не беручи на себе всю відповідальність. Та чи вдасться це, не знаю. Я все життя намагаюся довести собі, що можу більше. І, здається, поки що зупинятися не планую!» — з усмішкою підсумовує Світлана.
Ірина Квітка
