Сім’я Гордових, що переїхала з окупованого Каховського району Херсонської області, наразі проживає в селі Роменського району. Любов, мати трьох доньок у віці від п’яти до 14 років, розповіла Суспільному про нелегкий шлях до нового дому та повсякденні труднощі.
Труднощі адаптації та домашнє облаштування
Пані Любов та її доньки приїхали до Сумщини близько року тому. Сільська рада надала їм будинок, який був без мешканців протягом майже п’яти років. За словами Любові, у ньому відсутні вода, газ, а електрика була відключена через борги. Спочатку разом із чоловіком вони намагалися облаштуватися, але врешті-решт родина розпалася, і тепер жінка дбає про дітей самотужки.
“Я зробила з колод столик, що змогла, тож тепер в мене є ще й квіти”, – ділиться Любов, показуючи свій новий простір.
В одноповерховій дерев’яній будівлі панує дров’яне опалення. Стеля має дірку, оскільки попередні власники зняли камін. Вода, що постачається з місцевої вежі, не підходить для вживання без фільтра, який жінка купила, але встановити немає кому.
Родина ще не почала тримати господарство в умовах нової оселі, але планує завести птицю. Наразі вони мають кількох папуг і котів.
“Наш папуга Кєша дуже активний. Ми підібрали котика, який блукав біля дороги. А решта двох ми узяли ще маленькими”, – каже Любов.
Спогади про війну та психологічні наслідки
Пані Любов перебуває вдома з доньками, оскільки вони бояться залишатися самі. Дівчатка не хочуть виходити на вулицю, а молодша настільки чутлива, що реагує на звуки автомобілів. Родина відвідувала психологів, бо часто бачить сни про війну.
“Часто сниться, що сусідка біжить до нас із повідомленням про небезпеку, і ми ховаємося”, – ділить свої тривоги пані Любов.
На початку війни, 24 лютого 2022 року, родина опинилася в епіцентрі подій. Коли почались обстріли, людям стало зрозуміло, що потрібно тікати. За три місяці життя в умовах постійної загрози, вони вирішили евакуюватися у вересні 2022 року.
“Дорога була небезпечною, ми рухалися в місці, де на шляхах лежали міни”, – згадує жінка.
Нове життя на Сумщині
Спочатку родина оселилася на Тернопільщині, але на Сумщині Любов відчула себе як вдома:
“Люди тут добрі, відповідають на привітання – це дуже приємно”, – відзначає вона.
Однак життя на новій землі є непростим. Нещодавно в селі стався обстріл, що нагадало про страхіття війни.
“Тут і в Києві, де живе моя мама, наразі небезпечно. Я не знаю, куди можна поїхати, за кордон не планую. Я хочу залишатися в Україні”, – завершує Любов.
14-річна Богдана пише вірші про війну, а дівчата продовжують навчання онлайн та розвивають свої захоплення.
“Богдана захоплюється манікюром, Саша малює, а Єва хоче займатися гімнастикою”, – додає мама.
Сумні спогади про втрату
Зараз сім’я підтримується за рахунок соціальних виплат та допомоги мами.
“Я мрію повернутися додому. У нашому будинку зараз живуть військові, і я дуже скучила за своїм рідним місцем”, – говорить Любов.
На стінах нової оселі збереглися дитячі фотографії з мирного життя. Любов також бере участь у волонтерській діяльності, допомагаючи біженцям і військовим.
Сім’я продовжує облаштовувати своє господарство, долаючи труднощі, і вже має невеликий город з домашніми овочами, хоча сумує за фруктами з Херсона.
“Мені дуже хочеться винограду та персиків. Тут купую фрукти, але їхній смак і запах не такі, як у рідному краю”, – підсумувала пані Любов.
