18-річний юнак, стрункий та життєрадісний, страждав на спадкову гіпертонію, яку отримав від матері. Але це не зупинило його від служби в армії. “Мамо, я не уявляю життя без армії!” – ці слова залишилися в пам’яті його матері, Тетяни.
У 2020 році, під час повномасштабного вторгнення, Олександр Митасов з невеликих населених пунктів України сказав матері та дружині: “Нічого не кажіть – я йду на війну!” Він вступив у бій з агресором, ставши старшим сержантом і командиром механізованого відділення 57-ї окремої мотопіхотної бригади. На жаль, 25 лютого 2022 року, всього лише за два дні війни, Олександр героїчно загинув, захищаючи свою землю.
У нього залишилося троє дітей. Мати Олександра, Тетяна Тимофіївна Митасова, поділилася спогадами про свого сина з сайтом “Білозерка.info”.
Подвійне щастя
Олександр був одним з двійнят; він народився на півтори хвилини раніше за свою сестру Наталю. У подружжя Митасових вже було двоє старших дітей, але новина про двійню вразила їх.
“Чоловік хотів сина, а я – дочку. З пологового будинку ми вийшли з тим, про що мріяли: я тримала Наталю, а Валентин – сина. Сашко був добрим і щедрим хлопцем. Він і Наталка завжди були нерозлучними”, – згадує Тетяна.
“Я мрію служити!”
Лікарі виявили у Олександра гіпертонію та плоскостопість. Але, дізнавшись про це, хлопець зазначив: “Мамо, я не можу уявити життя без армії!” Тетяна відвела його до лікаря, який порадив лягти в лікарню для спостереження. Олександр, маючи тиск на рівні 120-160, все ж намагався довести свою спроможність служити. Лікарі схвалили його відправлення до армії, після чого Олександр потрапив у навчальний центр “Десна” і, зрештою, став старшим сержантом.
“Поміряй мені тиск, мама!”
Олександр познайомився зі своєю майбутньою дружиною Іриною, у них народилися дві доньки, Вікторія та Єлизавета. Після деяких розчарувань на службі він вирішив піти на заробітки, але в 2020 році, пішовши на розмову з швагром-учасником АТО, зрозумів, що хоче воювати. Тетяна виміряла йому тиск – 160 на 100, проте це не зупинило його.
“Не повернувся з бою”
У січні 2022 року Олександр востаннє відвідав родину. Він обійняв свою новонароджену дочечку, але вийшов з дому та більше не повернувся. Незважаючи на тривогу, Тетяна та її невістка Ірина намагалися підтримувати зв’язок, сподіваючись на його повернення.
Два дні по тому вони отримали трагічний дзвінок: Олександр загинув 25 лютого. Тетяна пригадує, як у момент отримання новини її невістка не захотіла вірити, і віддала слухавку їй.
Відчай і пошуки правди
Сім’я намагалася з’ясувати обставини загибелі Олександра, дізнаючись новини з поля бою. Спогади побратимів підтверджували події, що призвели до його втрати.
Тетяна мріяла про те, щоб отримати бодай частину тіла сина для поховання. Після двох років і кількох судових справ, їй вдалося отримати свідоцтво про смерть.
Пам’ять про героя
Тетяна продовжує частіше відвідувати Алею Слави в своєму місті, де вшановують пам’ять загиблих героїв. Вона підкреслює, що її підтримує онук Станіслав, також учасник бойових дій. Тетяна відчуває гіркоту втрати та благословляє всіх, аби вони не знали такого горя, як її родина.
Вічна пам’ять Герою, який віддав своє життя за рідну землю!
