Сьогодні в окупації залишаються жити від 3,5 до 5 мільйонів українців. При цьому багато хто з них чекає на ЗСУ – всупереч думці тих українців, які вважають, що в окупованих регіонах залишилися лише зрадники. Чому вони не виїжджають? Одна з відповідей на це питання – історія родини з Херсонщини.
«Чим завершилося для нас життя в окупації? Моєю онкологією, чоловікові поставили клапан на серці…»
Це – слова жительки села на Херсонщині пані Олени. Її розповідь про окупацію, виживання та виїзд – одна з історій, які зібрав Центр прав людини ZMINA у межах великої публікації про людей, які жили або продовжують жити в окупації.
Далі – пряма мова пані Олени з Херсонської області.
***
Перші дні вторгнення ми з чоловіком провели у підвалі. Росіяни наступали на Херсон, ми визирали час від часу і бачили на власні очі і ракети, і бомбування, і ті гелікоптери з червоними зірками. Вони спершу не заходили в наше село, бо були сильні бої за Херсон, за Антонівський міст. Ми тільки чули і бачили, як все летить. У наших головах не могло вкластися, як це сталося, що на нас напала Росія.
