Кожен населений пункт Херсонщини має безліч історичних та культурних пам’яток. Музиківська громада – не виключення: археологічні знахідки епохи бронзи, загадкові катакомби, Свято-Покровський храм-монастир, козацькі могили, унікальні мозаїки і не тільки.
Наразі актуальною темою для обговорення в суспільстві є відбудова населених пунктів Херсонщини після закінчення війни.
Чи не втратять громади нашої області своє унікальне архітектурне обличчя і що може стати точкою опори під час розроблення планів комплексного відновлення – дізнавалося наше видання у відомого херсонського краєзнавця та архітектора Сергія Дяченка.
У Музиківці водилися мастодонти
Життя на території сучасної Музиківки буяло ще у найдавніші часи, про що свідчить знайдений у селі уламок зуба мастодонта. Тут жили люди ще в епоху бронзи: археологи розкопали підтвердження – кам’яну сокиру II-І тисячоліть до нашої ери.
На території Висунців знайшли два скарби істрійських монет V– IV століть до н. е. та залишки скіфського поселення.
Біля села Музиківка у зруйнованому кургані науковці виявили основне поховання середньовічного кочівника XI– ХІІІ ст. під майданчиком з кам’яних плит. Поблизу села також є загадкове курганне поле із 13 об’єктів заввишки до трьох метрів.
Річкою Вірьовчиною колись ходили козацькі чайки
За словами херсонського краєзнавця, архітектора, громадського діяча Сергя Дяченка, туристичну привабливість Музиківської громади треба будувати довкола річки Вірьовчиної (правої притоки річки Кошової), яка, на жаль, зараз майже зникла через низку екологічних проблем.
“Знаменита річка Вірьовчина має давню історію, одна зі сторінок якої пов’язана з козаччиною. У період Литовсько-Руської держави козацькі “чайки” ходили по річці Вірьовчиній, яка протікає через Музиківку. На той час водойма була глибокою та чистою, рибною”.
Краєзнавець Сергій Дяченко вважає, що Вірьовчина важлива і потрібно розробляти плани її відновлення.
“Для початку хоча б внести в Генеральний план Музиківської громади цю ідею на майбутнє. Про річку вже було відомо у XVIII столітті, її позначено на перших картах Південної України від Ріцці Дзанноні. Він розробляв мапи і для польського короля, і для султана Османської імперії, двома мовами писав назву річки. А взагалі Дзанноні називав її Чюль-Су – пустельна річка. Назва Вірьовчина, скоріш за все, пішла від її меандрової (звивистої) форми. Звісно, де річка – там і селилися люди”.
Сергій Дяченко зауважив, що ще одним доказом того, що історія Музиківки пов’язана з козаками, слугують старовинні козацькі хрести на місцевому цвинтарі.
“Є хрести з написами, які досить добре читаються. Це середина XIX століття точно”.
Як виникли Музикині хутори і хто такий Музика
Сучасна Музиківка у XIX столітті вважалася містечком і належала до Херсона. До недавнього часу відправною точкою в історії села вважався 1856 рік. Але потім виявилося, що на топографічній карті Херсонської губернії за 1820 рік село Музиківка вже є.
Також є й документ, датований липнем 1815 року, коли чиновник подає дані Херсонському губернському землевпоряднику про ці землі: “На хуторах Музики: хат – 73, млинів – 8, колодязів – 10, садів – 6, дамб – 2”. Таким чином, вважають дослідники, Музиківка (колишні Музикині хутори виникла не пізніше 1815 року.
Сергій Дяченко теж впевнений, що село було відоме вже у першій половині XIX століття.
“Гласний Херсонської Думи Дмитро Горловський, до речі, виявив проблему, що жителі цих хуторів не платять податки в казну. Це тому, що поселенці були міщанами, тобто жителями міста, а території хуторів мали невизначений статус. Тож це питання тодішня влада розв’язала вже на початку XX століття, а до цього люди часто захоплювали там ділянки та жили”.
Основною версією назви села є походження від прізвища місцевого жителя – козака Музики. Висунці поряд – запозичена від місцевості, звідки переселилися люди (Висунськ на Миколаївщині). Мірошниківка славилася великою кількістю млинів та мірошників, тож цілком зрозуміло, звідки отримала свою назву.
“Першими жителями хуторів теперішньої Музиківської громади були херсонські та бериславські міщани, переселенці з Полтавської губернії та Черкащини, військовослужбовці, селяни-власники. Вони вирощували городину, займалися садівництвом та виноградництвом, пізніше сіяли пшеницю та розводили худобу”, – уточнює Дяченко.
Краєзнавець вважає, що у Музиківці слід розвивати та популяризувати напрямок символів громади з історично-музичною складовою.
“Мені дуже подобається, що мешканців називають не “музиківцями”, а “музичанами” – це вже бренд. Була важлива знахідка у кургані (не так далеко, хоч і в іншій громаді, біля Лиманця) – “кобиз” (найдавнішого музичного інструменту), по суті, це кобза. З нею зображають і легендарного козака Мамая. Це і наші кобзарі, і навіть Тарас Шевченко. Тобто козак з кобизом і може стати символом ТГ. До речі, дуже класний малюнок козака зробила Аліса, донька Людмили Погрібної з Музиківки, ще у 2021 році (тоді дівчинці було 7 років). Це найближче відтворення образу “засновника козака Музики” до мого уявлення про нього. Я вже й Людмилі сказав, якщо мова йтиме про створення його образу, то це він і є, й кращого не зробити”.
Свято-Покровський храм побудували 170 років тому
За даними Державного архіву Херсонської області, у Музикиних хуторах діяла одна православна церква, збудована у 1858 році. Проте у цьому ж архіві знаходяться метричні книги цього храму 1855 року.
Першим священиком Свято-Покровської церкви Музикиних хуторів був Федір Завадовський. Саме його рукою велися записи у метричних книгах до 1875 року. У 1895 році приміщення храму перебудували на величний храм, який розмірами перевищував попередній втричі, а його дзвони було чути далеко за селом.
Сергій Дяченко розповів, що ця церква досі збереглася. При СРСР будівлю частково перебудували, але, коли храм повернули релігійній громаді, його було реконструйовано.
“Освятили Свято-Покровський храм у 1858 році. При радянській владі тут був будинок культури – вже споруда без куполу. У 2009 році почалося відновлення церкви, тут досі функціонує чоловічий монастир, на жаль, Московського патріархату. Мінусом вважаю, що цю територію огородили парканом. Це псує архітектурну гармонію цього місця”.
За словами краєзнавця, неподалік храму є пам’ятник Богородиці, який має стандартний вигляд для таких споруд і нагадує подібний у Херсоні поряд з Центральним РАГСом.
Також у Музиківці є ще одна цікава з історично-архітектурного погляду будівля – колишня контора радгоспу, а тепер амбулаторія.
“Нетипова споруда як для радянської контори – у ній є портик та фронтон. Тож, можливо, вона старіша, ніж про неї відомо. Вважається, що вона повоєнна, але, можливо, основа споруди – ще початку XX століття, яку потім перебудували”.
“Кудикині гори” у катакомбах на Висунцях
Є на території Музиківської громади і загадкові катакомби, де колись видобували вапняк червоного кольору. Творчі люди Херсонщини до великої війни проводили тут арт-перфоманси та акції й навіть жили в єднанні з природою.
Поблизу Висунців ще в XIX столітті, в період інтенсивного будівництва Херсона, добували камінь для зведення міських. Селяни пиляли та відправляли будівельникам обози з ракушняком. А в місцях його видобутку залишалися широко розгалужені підземні “міста”. Херсонець Олександр Семенченко відшукав ці штучні катакомби і розчистив печеру, в якій навіть зимував, назвавши це місце Кудикиними горами.
“Ці катакомби трирівневі, там зараз багато сміття. Проте у майбутньому можуть стати частиною туристичної привабливості. Вони схожі на одеські, тож мають всі шанси стати одним з напрямків бренду Музиківської громади”, – вважає Дяченко.
Декомунізована Музиківка: обеліск, мозаїки і Плужник
Є в Музиківці, як і в інших селах Херсонщини, архітектурні об’єкти, так звана “спадщина” окупаційної радянської влади. Вони були декомунізовані згідно закона України. Проте за деяких умов можуть залишитися окрасою населеного пункту.
Так, у 1967 році у Музиківці споруджено обеліск Слави у пам’ять про понад 70 загиблих на фронтах Другої світової війни односельців. Був серед них і кавалер найвищої тоді нагороди – ордена Леніна – танкіст, молодший сержант Василь Карло.
На думку Сергія Дяченка, обеліск розташовано правильно, він формує вісь із вулицями села і алеєю Слави.
“Також, наприклад, дуже красиві мозаїчні панно були у селі, хоча й комуністичні – з Леніним. Тепер там тризуб. Або стела на в’їзді до села – колгоспник і колгоспниця в українському національному вбранні. Там прибрали зірочки п’ятикутні з неї, і чудовий автентичний знак вийшов”.
Славиться Музиківка і відомим актором радянського періоду Григорієм Плужником. Колись фільми, де він грав, були справжніми “блокбастерами”, хоча й несли ідеологічну складову.
“Поема про море”, “Воротар”, “Вони билися за Батьківщину” – це культові стрічки тих часів, які бачили всі. А Григорій народився у Музиківці у багатодітній та заможній родині хлібороба Дмитра Яковича Плужника та його дружини Марії Данилівни Резнік, був восьмою дитиною в сім’ї. Досяг великого успіху у кіномистецтві, в принципі, це найвідоміший музичанин”.
Краєзнавець зазначив, що Музиківська громада має розроблений герб і логотип, що є основою для майбутньої роботи для просування бренду територіальної одиниці.
“Також вважаю цінним те, що у Музиківському ліцеї є музей. Це збереження пам’яті громади, яке так важливо Україні та Херсонщині сьогодні. Якщо підтримувати подібні речі комплексно, то це теж би стало “цеглинкою” у відновленні громади після війни. Адже саме в селі є чудова можливість вивчати історію роду, в сім’ях зберігаються старі, іноді навіть історичні світлини”.
Тож Музиківська громада має все для того, щоб розвинути туристично-екскурсійну діяльність як для гостей з усієї України, так і іноземців. Головне – Перемога і мир, після чого наша рідна Херсонщина почне стрімко розвивати цей напрямок діяльності.
Олена Бджола
