У своїх щоденниках кінорежисер Олександр Довженко писав, що це головне місто України, яке буде розповідати історію країни всьому світу. За кілька десятиліть по тому його слова стали пророчими. З 24 лютого 2022 року Нова Каховка, що на Херсонщині, знаходиться під тимчасовою російською окупацією. Натомість орнаментальні оздоблення на фасадах будинків, відомі як кам’яні вишиванки, широко розповсюджені у фотографіях в навчальних посібниках та на шевронах українських військових. А працювати в авторській техніці художника Григорія Довженка з різьблення кам’яних вишиванок спробували понад тисячі учасників воркшопів. Більше про “закодовану” перлину півдня та унікальне мистецьке явище читайте в ексклюзивному інтерв’ю Інтента зі співзасновницею ГО “Новокаховське товариство охорони культурної спадщини” та архітекторкою Лізою Євсеєвою.
Пані Ліза, чому кам’яні вишиванки Нової Каховки належать до культурної спадщини України?
Кам’яні вишиванки – це орнаментальне оздоблення архітектурних об’єктів, яке створив український художник і скульптор-монументаліст Григорій Довженко. Він – один з небагатьох митців-послідовників Михайла Бойчука, який пережив “Розстріляне відродження”, репресії та Другу Світову війну.
У 1950-х роках Довженко розробив цілу концепцію, як мають виглядати нові українські населені пункти у післявоєнній відбудові. За його ідеєю, міста та села поставали як ансамблі, де кожна будівля залежно від її ролі (житлового будинку, культурно-освітнього закладу, інфраструктурного призначення) могла бути оформлена в тій чи іншій техніці монументального мистецтва, де його різьблення по сирому тиньку – провідний прийом.
В рамках пілотного проєкту того часу в Новій Каховці Григорій Довженко разом з учнями створив понад дві тисячі квадратних метрів унікальних орнаментальних різьблень. Продовжувати в цьому напрямку надалі, по інших містах України, не зміг. В 1955 році вийшла постанова про боротьбу з “надмірностями в будівництві”. Його задум залишився жити як єдиний та неповторний зразок хвилі українського монументального відродження тільки в цьому місті на півдні України.
15 березня 2024 року Історичний центр Нової Каховки набув статусу пам’ятки містобудування та монументального мистецтва національного значення. Тим самим затвердивши історичну цінність кам’яних вишиванок в скарбниці національної культурної спадщини України.
Я правильно розумію, що Нову Каховку – “зашитим” чи “закодованим” містом почали називати відносно нещодавно?
Саме так. Розпочавши роботу з захисту, відновлення та популяризації орнаментальних панно ми прийшли висновку, що необхідно дати людям простий та чіткий меседж. Вимовити повну і правильну назву мистецького явища “…монументальне панно Григорія Довженка в техніці…” доволі важко.
В результаті командних пошуків у 2017 році виникла назва “Кам’яні вишиванки”. Воно близьке людям. Адже Довженко намагався ніби захистити будівлі та їх історію, перекладаючи на фасади відповідні орнаменти. Так само як і ми пробуємо захистити себе, перекладаючи на одяг певну символіку. Крім того, “кам’яна” – це ще й ознака того, що вишиванка міцна та стійка, як власне і наша спадщина. Історія швидко прижилася та розповсюдилася, і я б сказала стала повноцінним брендом Нової Каховки. Хоча особисто мені було складно призвичаїтися до цієї назви.
Дуже часто поряд із кам’яними вишиванками звучить цифра 80. Це кількість панно?
Ні, треба забути цю цифру взагалі. Вона колись з’явилася та почала тиражуватися, як приблизна кількість мотивів.
Об’єктів, які мають відповідний статус в історичному місті – 190, будівель з декоративним оздобленням — 132. А ось кількість панно на них підрахувати досить важко. Бо вони є різними як за зображенням, так і за місцем розташування на частинах фасаду: між вікнами чи на фронтонах, в оздобленні брам, в люнетах вікон чи навколо люкарн.
Згідно з концепцією Довженко орнаменти різні не просто за зображенням, а й за закладеними в них сенсами. Чи вдалося щось розшифрувати з вишиванок?
Передусім хочу зазначити, що після того, як в 1937 році Михайла Бойчука та його соратників-учнів розстріляли чи заарештували – Григорію Довженку було заборонено продовжувати працювати в монументальному мистецтві. Його звільнили з Київського художнього інституту, і він поринає в так звану “внутрішню еміграцію”.
Протягом цього часу Довженко глибоко занурився у вивчення українських орнаментів від текстилю до церковних фасадів. Потім, під час Другої Світової війни, він працював в евакуації у Середній Азії, де символіка має відмінні від наших сенси та надзвичайну декоративність. І це теж наклалося на його творчість.
Тому, коли художник отримав можливість нарешті працювати в цьому напрямку, застосовуючи увесь свій досвід – він перетворив Нову Каховку в досить складну систему передачі різноманітних сенсів. Тож навіть через 50 років нам є що розшифровувати, і це не перестає бути змістовним та цікавим. Наведу один з прикладів.
Перш за все, місто задумували як символ нового відродження, мирного та світлого повоєнного життя. Цей код яскраво зчитується на будівлі Літнього театру. Тут дуже багато елементів дерева життя, але вони не копії класичних традиційних. Зокрема, Григорій Довженко вплітав сюди виноград, який вирощували колоністи на цих землях, і квіти бавовни, бо частково будівництво Каховської ГЕС та каналів велося Міністерством бавовни, планувалося вирощувати цю культуру в промислових форматах. Тим самим художник створив синтетичну роботу із новим сенсом, з якої ми можемо зрозуміти історію місцевості.
Такий самий принцип діє по кожній будівлі в Новій Каховці. Гуртожиток для молоді, будинок архітекторів чи будівельників – це призначення обов’язково було індивідуально відображено в тематиці орнаментів. До того ж за філософію бойчукістів мистецтво мало виростати прямо на майданчику, де воно твориться. Сучасною мовою це можна обумовити як сторітелінг про певну локацію чи об’єкт.
Ваша команда працювала над збереженням української культурної спадщини до повномасштабної війни. Чи мало це наслідки під час окупації Нової Каховки?
Ми знаємо, що співзасновниця ГО “Новокаховське товариство охорони культурної спадщини” та архітекторка Тетяна Євсеєва була в списках на затримання, і власне по ній задавалося багато питань російськими військовими тим членам команди, які на той момент ще не виїхали з окупації. Для цих бесід їх забирали “на підвали”. Також в цих списках були й інші прізвища з нашої організації. Тому наразі, з різних безпекових причин, ми намагаємося не афішувати поіменно нашу команду і підписуємо матеріали просто як товариство.
Попри це ви продовжили свою діяльність. Зокрема, наразі ваша команда залучена до процесу з документування руйнування культурної спадщини по всій Україні?
Саме так. Ми долучились до експертної ініціативи “НеМо: Ukrainian Heritage Monitoring Lab”, яку заснував у 2022 році Василь Рожко. Нещодавно команда випустила практичний посібник з документування руйнувань культурної спадщини. Він був написаний за результатами 3-х річного досвіду в експедиціях по Україні (крім окупованих територій) під час повномасштабної війни.
Основною метою роботи ініціативи щодо документування є збір загальної картини втрат та доказів про те, що це є цілеспрямована політика рф проти культури нашої країни. І у виданні це обґрунтовано в повному обсязі. Також покроково описано процеси з документування таких об’єктів.
Спеціалісти працюють в трьох напрямках. Перший – це швидке документування, як підтвердження факту, верифікація стану об’єкту експертами. Другий є більш глибинним, коли є можливість детально обстежити об’єкт та зібрати дані, що стануть базою для майбутнього відновлення. І третій тип документування – для відкриття кримінальних проваджень. Тут здійснюється робота дуже прискіпливо, аби за кожний правильно зібраний кейс притягнути до відповідальності рф. Всі дослідження відповідають міжнародним стандартам і протоколам.
Нова Каховка під тимчасовою російською окупацією вже 3,5 роки. Як за таких обставин вдається розповідати про її культурну спадщину?
Насправді цей рух був дуже активним і до повномасштабного вторгнення, в багатьох аспектах ми були прикладом для інших ініціатив та мали передові практики. Оскільки ми одразу підходили до спадщини як до комплексного явища, що цілком відповідає провідним світовим тенденціям.
Сьогодні ми бачимо захоплення від іноземних колег, які наголошують, що їм є чому повчитися в нас. Бо для українців культурна спадщина не просто туристична родзинка чи колоритна прикраса, а спосіб життя. І під час повномасштабної війни це стало ще сильнішим та яскравішим явищем.
Не буду приховувати, спочатку ми не розуміли, як розповідати про матеріальну спадщину без міста. Але підтримка людей спонукала не зупинятися. Тож ми почали активно працювати, адаптуючись під нові реалії. Так виникли віртуальні екскурсії Новою Каховкою, пересувні виставки про кам’яні вишиванки, воркшопи з техніки різьблення по сирому тинку.
Наразі ми провели понад 70 воркшопів та близько 30 виставок. В Україні це Київ, Одеса, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Львів, місто побратим Нової Каховки – Дрогобич, рідне місто Григорія Довженка – Баштанка. Побачили нашу окуповану спадщину та спробували її відтворити й закордоном, а саме в Польщі, Хорватії, Італії, Нідерландах, Грузії, Німеччині. Що ж стосується аудиторії, то вона різноформатна: від дітей у загальноосвітніх школах до парламентських самітів, де збираються посли з різних країн світу.
Що на меті таких заходів?
По-перше, ми прагнули зробити це для наших людей: об’єднати громаду, яка розпорошилася світом та нагадати новокаховчанам, з якого вони затишного й гарного міста. По-друге – розповісти про Нову Каховку тим, хто про неї не знає, і зробити це з правильними й коректними наративами. Південь ніколи не був російським, він – український. І по-третє – залучитися підтримкою на майбутню, післявоєнну, роботу з реконструкції орнаментальних панно. Саме тому в кінці кожного майстер-класу ми обов’язково говоримо учасникам, що тепер вони частина команди, яка буде відновлювати місто.
Вже під час проведення воркшопів ми зрозуміли четверту мету такої діяльності – арттерапевтичну. Люди спілкуються із земляками, отримують певні знання та виготовляють щось власноруч. Тим самим йде перемикання уваги з подій довкола та особистих переживань, відбувається психологічне розвантаження.
Різьблення по сирому тиньку – авторська техніка Григорія Довженка. Як вдалося відтворити процес та зробити його фактично автентичним?
Ми довго працювали над тим, аби розкрити рецепт Григорія Довженка. Для цього відправляли шматочки кам’яних вишиванок в реставраційні лабораторії. Але все це не давало повної картини необхідних пропорцій інгредієнтів. Потім, на щастя, онуки художника знайшли його щоденники, а ми архівні статті у бібліотеках, де був описаний розчин. Так відтворили рецепт.
Його насправді можна було зробити сучасним та простішим, але для нас було принципово, щоб він був автентичним. Бо навіть через використані компоненти Довженко зумів розповісти частинку історії Нової Каховки.
Для розчину художник взяв найдоступніші для півдня матеріали: чистий річковий пісок, цемент для гідробудівельних робіт (він набуває з часом блакитного відтінку) та вапно, не менше 8-10 років витримки. І скажу відверто, коли вдається зібрати оцю тріаду – працювати з матеріалом одне задоволення, він дуже пластичний і ріжеться надзвичайно легко. Водночас із тим різьблення це дуже складний та важкий процес. Бо розчин досить швидко застигає. І дороблювати деталі вже треба із застосуванням сили, обережно, аби панно не тріснуло.
Значну увагу ви приділяєте роботі з учнями та студентами художніх спеціальностей. Це підготовка фахівців для своєї команди?
Якщо чесно, ми довго мріяли про цей напрямок роботи. У 2022 році планували зробити літну школу для молоді, яка б почала практикуватися в техніці різьблення по сирому тиньку прямо на фасадах будинків, в рамках процесу з відновлення вишиванок. Інакше кажучи, провести таку освітню промоцію міста. Надалі взагалі хотіли створити на півдні Україні реставраційний центр. Але ж…
Справитися з новими викликами та трансформувати задум допоміг приклад Григорія Довженка. Він приїхав до Нової Каховки фактично сам, в команді невеликої бригади художників. Попередні роки репресій та війн винищили величезний пласт майстрів. На місці він поступово збільшував свою команду. При цьому художник допускав до роботи на фасадах тільки після того, як розумів, що учень опанував не тільки техніку, а й знання з української архітектури та культури. Тобто відповідно сам Довженко заклав нам ідею, як потрібно працювати у післявоєнній період. А ми, згідно з визначеними цілями, розуміємо, що треба робити це вже сьогодні.
Елементи кам’яних вишиванок наразі можна зустріти в різних проявах: календарі, шеврони, чашки…
Після 24 лютого 2022 року діяльність нашої команди звичайно переорієнтувалася на підтримку людей та військових. Ми використовуємо символи спадщини Нової Каховки аби розповісти про окупацію та зібрати кошти на закриття гуманітарних потреб. Але водночас із тим, це спрацювало як промоція з новим суттєвим значенням – українська ідентичність та боротьба за рідну землю.
Саме наші захисники запропонували розробити шеврон з елементом кам’яної вишиванки, і він для них став певним символом. Ми маємо багато історій, які зачіпають за живе. Зокрема, хлопці писали, що вони використовують шеврон як оберіг на позиції, передають його один одному на чергуванні. А ще, вони казали, що завдяки такій роботі зі спадщиною міста, йде більше усвідомлення за що вони воюють, що прагнуть зберегти та передати поколінням.
В якому стані наразі кам’яні вишиванки? Наскільки вони пошкоджені або знищені внаслідок бойових дій?
За допомогою різних способів ми постійно ведемо дистанційний моніторинг щодо стану кам’яних вишиванок. За цей час близько 50 об’єктів пам’ятки містобудування та монументального мистецтва національного значення частково пошкоджено або знищено. Руйнування відбуваються внаслідок обстрілів, пожеж після них та затоплення через підрив російськими військовими Каховської дамби.
Наприклад, це будівля Літнього театру, про яку вже була мова. Вона містила не лише орнаментальні панно, а й роботи Григорія Довженка в інших техніках. Наприклад, розписи по дереву. Після “великої води” від них нічого не лишилося, уявіть, дерев’яні елементи знаходили на відстані 2 кілометрів від будівлі.
Що з вишиванками? Дізнатися поки неможливо, але гадаю там є певні забруднення, відколи та тріщини. Бо стрімкий потік трощив усе на своєму шляху й ніс багато сміття, а сама воді була брудна, з мулом та мастилом.
Інший об’єкт – Палац культури. На сьогодні ми знаємо, що фасад будівлі простріляний, в його стіні величезна діра від влучання снаряда. Тому, ймовірніше, пошкодження є не лише зовнішні, а й внутрішні. Ця будівля також була оздоблена мозаїкою, художнім розписом, кольоровими вітражами авторства цілої плеяди українських художників.
Саме тут Григорій Довженко зробив орнаментально-мозаїчне панно “Жар-птиця”, як символ відродження України, що ця країна повстала з вогню, і зробить це ще раз за потреби. На жаль, цей елемент декору згорів під час пожежі у 2007 році, але наш намір його відновити досі зберігається.
І одна з нещодавніх втрат – будівля дитячого санаторію “Дружба”. Двоповерховий будинок згорів майже вщент.
Чи можливе відновлення кам’яних вишиванок?
Зазначу, що не всі кам’яні вишиванки були зафіксовані нашою командою та долучені до архіву. Адже цей процес ще тривав. Та й самі архіви лишились в окупації. Тому деякі з орнаментальних панно будуть втрачені безповоротно.
Ми просто не матимемо зразків для їх створення наново. Що ж стосується більшої частини – будемо дивитися по ситуації на момент звільнення міста.
Чому так важливо продовжувати боротися за окуповану спадщину Нової Каховки, і де берети сили на це?
Сили дійсно іноді зникають. Але в потрібні моменти стаються “дзвіночки”, які повертають до боротьби. Це може бути повідомлення про участь у воркшопі, запит на новий шеврон чи календар, питання: “А коли до нашого міста із виставкою?”. А ще, наразі до нас почала звертатися молодь Нової Каховки, яка навчається в різних країнах світу і пише свої наукові роботи про кам’яні вишиванки.
В такі моменти ти розумієш, що історія маленького міста на півдні важлива не лише тобі. Тому шукаєш нові форми роботи.
Безперечно нашій команді допомагає зв’язок з рідним містом. Ми виїхали фізично з Нової Каховки 3,5 роки тому, але жодного дня ментально. Ми досі залишаємося зі своїм містом.
Нова Каховка ніколи не буде випаленою землею, бо її люди обов’язково повернуться. І саме об’єднання довкола спадщини кам’яних вишиванок є нашою незламною вірою в це.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Ігор Льов
Яніна Надточа
