Нещодавно у Києві презентували унікальне історико-культурне видання — «Календар знаменних і пам’ятних дат з історії Криму і кримськотатарського народу». Унікальність цього проєкту — у поєднанні наукової точності, візуальної культури та глибокої поваги до національної спадщини. Ми поговорили з керівником проєкту Ібрагімом Сулеймановим про зміст, структуру, команду та виклики, з якими довелося стикнутись. Тим паче, що протягом року, ми періодично намагалися висвітлювати як саме просувається цей проект.
— Ви нещодавно презентували «Календар пам’яті» — видання, над яким працювали майже два роки. Чому вирішили створити саме календар, а не, скажімо, енциклопедію чи антологію?
— Насправді, це більше, ніж календар. Ми назвали його так, бо вся структура подій хронологічна. Але за суттю це справжня книга-пам’ять, книга-повага, книга-символ. Ми намагались передати дух епохи в деталях: від змісту до шрифту, розробленого спеціально для кримськотатарської мови. До речі автор цього, поки єдиного шрифту кримськотатарської мови – Віктор Харик. Навіть оформлення, це не просто поліграфія, це художній концепт, де кожен елемент щось означає.
— Розкажіть про структуру. Які розділи включає видання?
— Воно складається з трьох частин. Перший розділ — це родове дерево Кримських ханів із короткими біографіями. Це початок державності кримських татар, основа спадковості, точка відліку кримськотатарського народу.
Другий — хронологічний опис подій і біографій, яких понад 700. Це події, постаті, місця, боротьба, досягнення, трагедії, перемоги.
Третій — довідковий. Там є пояснення термінів, інформація про традиційні свята та органи національного самоврядування. Це допомагає краще зрозуміти попередні розділи, особливо тим, хто лише знайомиться з кримськотатарською тематикою.
— Видання двомовне. Це був складний процес — переклад і редагування?
— Безперечно. І це була одна з найбільших відповідальностей. Ми працювали великою командою. Тексти кримськотатарською перекладали Енвер Куртумер, Ельзара Абдураманова, Майє Абдулганієва, Сіярє Кокче та Мамуре Чабанова.
Редактори українського тексту: Єлизавета Доценко й Олеся Степаненко. Ми свідомо поставили кримськотатарський текст першим — це жест поваги і спроба дати читачеві змогу «почути» мову. Особливо це буде корисно тим, хто вивчає мову.
— Хто ще працював над проєктом? І як вдавалося координувати роботу такої великої команди?
— Було складно. І чесно — спочатку ми думали, що все буде простіше. Але чим глибше занурювались, тим більше розуміли: це не просто про календар, це про національну пам’ять.
Над історичним розділом працювала Гульнара Абдулаєва — відома дослідниця, авторка книжок про Крим. Розділ про видатних особистостей готувала Лейля Джаксім, їй допомагала Зера Бекірова.
Візуальну концепцію розробив художник Рустем Скібін. Саме завдяки йому «Календар» отримав виразний національний колорит. Дизайн і верстку виконала Феріде Куртмамедова. Усі працювали на ентузіазмі — з відчуттям місії.
— Обкладинка справляє сильне враження. Вона стримана, але водночас глибоко символічна. Розкажіть про її ідею.
— Ми хотіли, щоб людина, яка бере книгу в руки, буквально відчула — вона тримає частинку історії. Видання важить 1,6 кг, і це не випадково. Це ніби матеріальна вага 700 фрагментів великої історії.
У кримськотатарського народу синій колір має глибоке символічне значення. Він асоціюється з небом, свободою, духовністю та захистом.
Золотий колір символізує багатство, велич, сонце та божественну енергію. Саме тому у тюркських традиціях золото використовувалося в одязі, прикрасах та архітектурі як знак статусу та могутності. Тому тут він не випадково.
Саме поєднання цієї простої істини і дало той ефект, про який ви згадали.
На обкладинці видання – стилізований напис, що нагадує портал Демір Капи з Ханського палацу. Усередині нього — зашифровані два народних прислів’я, одне з яких:
Halqniñ bir evi bar — o da Vatan. Hala yürgen yoldan yur.
«У народу один дім — це Батьківщина. Йди тією дорогою, якою ходить народ.»
Це і про спадкоємність, і про вибір, який ми сьогодні робимо як суспільство і в той же час, напуття нащадкам.
— Чи можна придбати це видання? Де його можна знайти?
— Видання має обмежений тираж і не продається. Ми розповсюджуємо його безкоштовно серед бібліотек, навчальних закладів, установ, які займаються освітою та історією. У пріоритеті — обласні бібліотеки, крупні освітні центри, державні органи влади.
Але всі охочі можуть ознайомитися з текстами в електронному вигляді — вони доступні на нашому сайті. www.kuresh.info
Якщо читачами є представники бібліотек або освітніх центрів — вони можуть звернутися до нас через електронну пошту для отримання примірника. Адреса також є на сайті.
— Яке головне послання цього видання? Що ви хочете, аби воно дало читачам?
— Відчуття зв’язку. Зі своїм народом, з історією, з культурою, з землею. Це видання — не так як про минуле, воно більше про сьогодення і майбутнє. Про те, що ми несемо в собі, і що не можна забути. Це спроба відновити пам’ять, яка системно знищувалася. І одночасно — жест любові до Криму, яким він був, є і буде. Воно точно допоможе в боротьбі з дезінформацією стосовно кримськотатарського народу, яке системно робила радянська історіографія протягом багатьох десятиліть.
Сподіваємося, це видання стане настільною книгою для дослідників, викладачів і всіх, хто цікавиться історією Криму.
– І ми на це дуже сподіваємося. Це наша данина пам’яті, культури й національної гідності. Але не хочу залишатися не вдячним і не згадати людей, Фонд, який допоміг нам здійснити такий масштабний проект – це Європейський фонд за демократію. ( EED) Саме завдяки підтримки цього фонду мрія стала реальністю.
– Останнє питання на сьогодні. У переддень 81-ї річниці геноциду кримськотатарського народу, яку увесь цивілізований світ вшановує 18 травня, не можу не згадати про важливу подію 2019 року. Саме тоді ваша організація встановила перший в Україні пам’ятний знак жертвам геноциду на материковій частині країни. Як склалась доля цього пам’ятника?
– Так, у 2019 році ми ( БО ККСЦ «Куреш» – ред.) встановили перший пам’ятний знак у вигляді шматочка скелі з відповідним написом у самому центрі Херсона, біля ККЗ Ювілейний, на місці, де у 2015 році була закладена Алея Пам’яті жертвам геноциду — до речі, також перша в Україні.
Я хочу підкреслити, що без підтримки тодішнього мера міста, Володимира Миколаєнка, цей проєкт не був би здійснений. Його громадянська позиція стала вирішальною для реалізації цієї ідеї. З того часу це місце стало важливим центром пам’яті, де проводилися різні тематичні заходи. На жаль, 20 грудня 2022 року під час артилерійського обстрілу російськими військами, пам’ятник зазнав значних пошкоджень. Тепер ми сподіваємось, що знайдуться сили та ресурси для відновлення всіх пам’ятних місць Херсона, які були зруйновані в результаті цієї жорстокої та безглуздої війни.
– Дякую за інтерв’ю.
