Ще тільки світанок — а в Білозерці вже прибирають вулиці. Білять бордюри, підрізають дерева, косять траву, вивозять сміття. Там, де ворог прагне залишити руїни, завдяки працьовитим і незламним людям вперто пульсує життя.
У селищі, що знаходиться впритул до фронту, роботу працівників благоустрою можна сміливо назвати боротьбою. Бо в небі — ворожі дрони, а з лівого берега безупинно б’є російська артилерія.
Про працю під прицілом і непереборне бажання зробити Білозерку охайною, а її мешканців — соціально захищеними, розповідає інспектор відділу соціальної та гуманітарної допомоги виконавчого органу Білозерської селищної ради Василь Васильович Тищенко.
«Якщо комусь здається, що тут, біля фронту, немає життя — він дуже помиляється. Попри важкі реалії, ми продовжуємо працювати задля нашої громади. Усі — військова адміністрація, селищна рада, пенсійний фонд, гуманітарний штаб, лікарня, ДСНС та інші установи — дбають про соціальну захищеність і безпеку людей, які залишаються у Білозерці та населених пунктах старостату. Лише в Білозерці мешкає близько п’яти тисяч людей, і кожному з них потрібно забезпечити гідні умови для життя», — говорить Василь Тищенко.
Колишній військовий, майор, який під час окупації допомагав ЗСУ і відомий серед місцевих як “дід Панас”, він пройшов через допити, побиття, поранення. Та залишився вдома, бо, як каже, «кращого за Херсонщину місця немає».
У 2022 році Василь Васильович виконував обов’язки старости Надеждівки, а нині працює в Білозерці. Бо тут — його фронт: треба тримати лад, інакше — ніяк.
Сьогодні в громаді працює понад 20 працівників з благоустрою. Вони закріплені за комунальними підприємствами як у самій Білозерці, так і в старостатах — Надеждівці, Миролюбівці, Правдиному. У кожному з сіл громади є мешканці, які потребують допомоги. Чимало з них — люди похилого віку, маломобільні, соціально вразливі.
Тож обов’язки працівників благоустрою тепер значно розширилися: окрім прибирання територій, вони допомагають розбирати завали, накривають пошкоджені дахи брезентами, ремонтують вікна, розвантажують і доставляють гуманітарну допомогу.
За словами Василя Васильовича, людей для такої роботи бракує. Тому селищна рада співпрацює з Херсонським обласним центром зайнятості — і звідти надходять працівники на громадські роботи.
Коли руйнування масштабні, Білозерська громада звертається до Херсонського обласного центру з реагування на надзвичайні ситуації (ХОКАРС), адже власного рятувального підрозділу громада не має. Але якщо пошкодження незначні — дах, вікна, перекриття — справляються власними силами. Так було й після недавнього обстрілу лікарні: не чекали «когось згори», а одразу взялися до роботи.
Василь Тищенко розповідає, що завдяки співпраці селищної ради, військової адміністрації, Червоного Хреста та благодійного фонду Федора Шпиги мешканці громади, чиї оселі постраждали, отримують будівельні матеріали для ремонту: шифер, брезент, рейки, плити OSB, дошки, утеплювач, цвяхи.
Поліція фіксує руйнування, адміністрація обробляє запит — і людям надають усе необхідне.
А від організації Червоного Хреста домогосподарства отримали на ремонтні роботи по 25 тисяч гривень.
Матеріали надходять у всі населенні пункти громади: Миролюбівку, Томину Балку, Надеждівку, Правдине, Таврійське. Уже десятки родин повністю забезпечено всім необхідним. І саме працівники благоустрою допомагають супроводжувати, розвантажувати, надають допомогу у дрібних ремонтних роботах. Це велика підтримка, підкреслює Тищенко.
«Також за сприяння селищної ради, військової адміністрації та Червоного Хреста нам вдалося облаштувати мобільні захисні споруди. Такі укриття є у різних районах Білозерки. Але якими б не були реалії — про чистоту ми не забуваємо! Навіть під обстрілами косимо траву, підбілюємо бордюри, прибираємо сміття», — розповідає працівник селищної ради.
Та ворожі обстріли не дають повноцінно господарювати на своїй землі. Щойно працівники виїжджають на об’єкт — як по цій вулиці одразу прилітає. Дрони буквально стежать за людьми, цинічно перетворюючи їх на мішені. Часто доводиться раптово припиняти роботу й ховатися.
Небезпек стало більше, обстріли — майже щодня. Василь Васильович зізнається: вже втратив лік, скільки разів сам потрапляв під прицільний вогонь.
«Один із останніх випадків — прилетіло буквально за десять метрів від моєї машини. Один вибух, другий — мене контузило. Це було 11 березня 2025 року. Завезли до лікарні, отримував крапельниці. Та бувало й гірше — десять прильотів по адмінбудівлі! Ми тоді не знали, чи взагалі виживемо!» — з болем у голосі згадує він.
За словами Василя Васильовича, після деокупації селища в мешканців Білозерської громади було піднесення — ті, хто виїхав, поверталися, хотіли відновлювати житло, будувати. Але зараз ситуація змінилася: люди втомилися від постійної небезпеки, хочуть жити вдома — але без страху.
І попри все, Василь Тищенко переконаний: білозерчан не зламати.
«Не зламалися — і не зламаємося. Окупацію пережили — переживемо і це лихоліття. Бо ми вдома», – каже керівник.
Ірина Квітка
