У контексті війни, що триває в Україні, тема повернення внутрішньо переміщених осіб та тих, хто виїхав за кордон, набирає дедалі більшої ваги. Херсонщина пережила значні демографічні втрати через російське вторгнення: приблизно 70% довоєнного населення правобережних громад виїхало в інші регіони України або за кордон. Цей масштабний відтік породив низку запитань про те хто і за яких умов повернеться додому після завершення бойових дій, і чи повернеться взагалі.
У співпраці з Миколою Гоманюком, кандидатом соціологічних наук, доцентом кафедри соціально-економічної географії Херсонського державного університету, головою Херсонського обласного відділення Соціологічної асоціації України, та деокупованими громадами Фонд “Об’єднання” проаналізував міграційні настрої мешканців Херсонщини, які наразі перебувають за кордоном.
В основі дослідження – розуміння соціальних, економічних, медичних та безпекових чинників, які впливають на рішення про можливе повернення в Україну. Аналіз спирається на результати 8 фокус-групових зустрічей із 37 учасниками віком від 16 до 62 років. Вони проводилися у квітні-травні 2025 серед мешканців Херсонської, Білозерської, Нововоронцовської, Високопільської, Чорнобаївської та Станіславської громад, які зараз знаходяться в країнах Європи (Польща, Німеччина, Литва, Чехія, Ірландія, Франція, Норвегія, Фінляндія, Хорватія, Швейцарія, Румунія), а також в Грузії та Канаді. До вибірки не включалися мешканці Херсонщини, які перебувають на тимчасово окупованих територіях або на території російської федерації з міркувань безпеки, етичних міркувань, а також через обмежений доступ до цих респондентів і високі ризики для їхньої анонімності та захисту даних.
Однією з ключових особливостей дослідження стала потужна емоційна складова. Для багатьох учасників тема повернення була болісною: у деяких фокус-групах респонденти не стримували сліз. Спочатку всі висловлювали бажання повернутися, але це бажання було більше пов’язане з ностальгією за довоєнним життям, ніж із реальними планами. Якщо спершу відповідь на запитання про повернення була однозначно позитивною, то при подальшому аналізі ситуації, з урахуванням реалій, люди починали розглядати різні раціональні аргументи за і проти повернення. Більшість дійшли висновку, що зараз доцільніше залишатися за кордоном, враховуючи низку обставин.
Особливо важливою стала зміна міграційних настроїв на третій-четвертий рік війни. Спочатку багато хто відклав інтеграцію в новому суспільстві, не вивчав мову, не купував речі постійного користування, очікуючи на швидке повернення. Проте з часом навіть найстійкіші почали записуватися на мовні курси, шукати роботу, готуватися до життя в Європі.
Рішення про повернення залежить від багатьох особистих чинників:
- Житло: наявність власного будинку чи квартири у Херсонщині є потужним мотиваційним чинником. Водночас руйнування житла суттєво знижує шанси на повернення.
- Статус і робота: більшість мігрантів за кордоном працюють на позиціях, що не відповідають їхній кваліфікації через мовний бар’єр і невизнання дипломів. Це зниження статусу є демотивуючим фактором для багатьох, хоча деякі вважають кращу зарплату за кордоном на менш статусних посадах достатньою компенсацією.
- Вік: молодші люди легше адаптуються за кордоном, тоді як люди старшого віку частіше схиляються до повернення.
- Сімейні обставини: тривала розділеність родин, особливо коли діти вже інтегрувалися в освіту та соціум за кордоном, ускладнює повернення. Деякі сім’ї вже встигли об’єднатися за кордоном, інші ж втратили зв’язок і навіть розлучилися.
- Медицина: медична система в Україні, хоч і має свої недоліки, є зрозумілою та передбачуваною для пацієнтів. У Європі доступ до високоспеціалізованої безкоштовної медичної допомоги є перевагою, але бюрократія і складність системи часто викликають стрес. Медичний чинник є одночасно і мотиватором, і демотиватором для повернення.
- Інформаційний фон: домінування негативних новин у медіа, особливо в Telegram-каналах, формує у тих, хто за кордоном, переважно песимістичний погляд на ситуацію в Херсонщині.
- Соціальна ідентичність: страх осуду з боку мешканців громади, особливо в сільській місцевості, де всі знають одне одного, створює додаткові психологічні бар’єри для повернення. Деякі респонденти бояться, що їх вважатимуть «дезертирами».
Аналіз дослідження показав, що рішення про повернення не є автоматичним і залежить від комплексної сукупності умов, серед яких важливі не лише безпека, а й наявність житла, інфраструктура, доступ до медичних послуг, можливість працевлаштування за фахом та соціальна підтримка. Хоча емоційна складова є важливою, проте на рівні реальних планів переважає раціональний підхід.
Очікується, що після завершення бойових дій міграційні процеси не припиняться, а трансформуються у нові хвилі руху населення. Деякі люди повернуться, інші — навпаки — виїжджатимуть. Саме тому регіон має завдання створити умови, які зроблять Херсонщину привабливим місцем для життя, розвитку і відбудови. Представники громад наголошують, що важливо також зосередитися на підтримці тих, хто залишився, створювати умови для їхнього розвитку і життя в громаді, адже втрати працездатного населення можуть мати довгострокові негативні наслідки. Залучення громадян до процесів відновлення, забезпечення прозорості і відкритості викликають довіру і підтримують зв’язок із рідним краєм.
Міграційні настрої мешканців Херсонщини, які перебувають за кордоном, є складними і багатогранними. Вони поєднують у собі глибокі емоції з реаліями життя, що змінюються внаслідок війни та міграції. Планування повернення і відновлення має базуватися на комплексному розумінні цих процесів і потребує активної участі всіх зацікавлених сторін. Майбутнє Херсонщини залежить від того, наскільки ефективно будуть реалізовані заходи зі створення безпечних і комфортних умов для життя, а також від сили зв’язку між громадою і тими, хто поки що перебуває далеко за її межами.
Ознайомитись із повним дослідженням можна тут: https://sense.li/o7bdn6
Аналітичний звіт підготовлений Херсонським обласним благодійним фондом «Об’єднання» в межах ініціативи «Херсонська область: громадська безпека та відновлення в умовах змін» за сприяння Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) в Україні та фінансової підтримки Уряду Данії.
Думки, зауваження, висновки або рекомендації, викладені у звіті, належать виключно авторам та необов’язково відображають офіційну позицію ПРООН, ООН, Уряду Данії та/або інших міжнародних партнерів.
