На Херсонщині продовжує роботу пошукова група Генштабу ЗСУ

На правобережній Херсонщині триває робота зведеної групи пошуку та евакуації Генерального штабу Збройних Сил України. У рамках гуманітарного проєкту “НА ЩИТІ” ведуть пошуки загиблих військовослужбовців та цивільних, які були вбиті або закатовані російськими військовими.

Тіло херсонського фермера та партизана Олега Ковалика шукають два з половиною роки.Зведена група гуманітарного проєкту “НА ЩИТІ” шукає тіла жителів Херсонщини Олега Ковалика і Дмитра Журавльова, яких закатували під час окупації правобережжя військові РФ. Разом з членами групи — дружина Олега.

“Я шукаю свого чоловіка, якого 9 квітня солдати РФ забрали в полон. Він співпрацював із ЗСУ. Одного вечора, коли він пішов на певне місце, звідки був зв’язок — його там уже чекали на БТРі солдати. Тоді його й забрали. Як тільки визволили село, я приїхала одразу до тієї школи, там були вже ЗСУ. Знайшла ту катівню. На ній написано: “Не стріляти, тут зеки”. Це кімната номер 13″, — розповідає дружина закатованого Олена Ковалик.

Після того, як забрали Олега, російські військові 16 разів проводили обшуки у їх помешканні, розповідає жінка. Один з телефонних номерів чоловіка був на зв’язку до 4 жовтня 2022 року. Як розповіла дружина, за словами полонених, які перебували з Олегом в одній камері, він помер першого дня.

“Його кинули до них в камеру вже зі зв’язаними руками, побитого. Він сильно стогнав і просив, щоб розв’язали руки. Говорив, що йому щось забризкували в рота та в носа. Десь з годину він стогнав і потім притих. Дуже просив, щоб розв’язали руки, бо в нього все боліло. Але їм сказали, мовляв, якщо ви йому розв’яжете руки, вас чекає те саме. Ранком прийшли, зафіксували смерть і, за словами полонених, тіло забрала військова поліція Росії, і кудись його відвезли”, — згадує розповідь полонених Олена.

“Зазвичай наші групи не ініціюють зустрічі та не ініціюють контактів з рідними. Але бувають обставини, коли ми починаємо спілкуватися”, — говорить кінологиня Лариса Борисенко.

Першими ділянку, де ймовірно можуть бути тіла загиблих, обстежують сапери, говорить головний сержант інженерно-саперного взводу Олег на псевдо “Адамич”.

“Ми умовно розбиваємо ділянку, маркуємо своїм способом. І ділимо: прямокутник, квадрат, і ділянка, яку обходимо. Працюємо за допомогою технічних засобів. Це металошукач для сапера, обов’язково щуп. Візуально оглядаємо. Зір і вдача сапера — ось що нам потрібно. Поруч через дві посадки були опорні пункти солдат РФ. Якщо це флангова позиція, вона могла бути замінована. Тому ми так ретельно і щільно її обходимо”.

Павлоградський пошуково-рятувальний кінологічний загін “Антарєс” бере участь у пошуках Олега Ковалика два з половиною роки, говорить його керівниця Лариса Борисенко. Для них це вже п’ята експедиція. Якщо собака під час пошуків “лягає” на знайдену річ, це означає, що був контакт із загиблою людиною, каже жінка.

“Починала наш робочий день молода собака, звати її Цімаргл Дебій, Мара. Їй тільки завтра виповнюється рік, але в неї вже шість чи сім викликів, і майже всі з відпрацюваннями. Тобто там, де можливо було знайти тіла чи останки, вона їх знаходила всюди”.

Група пошукового загону перевіряє кожен горб на землі, який має неприродній характер. Якщо земля не порушена — значить поховання не було.

“У нас іде триетапна перевірка: іде однією собакою, щупом, потім другою собакою, — ми не повинні помилитися”, — наголошує головний сержант інженерно-саперного взводу Олег на псевдо “Адамич”.

Дізнавшись історію Олега Ковалика, старший групи пошуку та евакуації Генерального штабу Збройних Сил України Андрій Чернявський вирішив особисто познайомитись з його дружиною і допомогти у пошуках.

“Ці люди допомагали нашим Збройним силам вибити окупантів з території Херсонщини, наводили нашу артилерію. Це були партизани, підпільники. Зараз ми вже зачистили територію, де були будівлі. Рухаємося від одного села в інше, де була одна з їхніх транспортних артерій. Теоретично, вони могли по дорозі десь прикопати. Тактики або стратегії в них немає. Ми знаходили тіла наших військових, які були закопані в метрі від їхньої кухні.

99 % процесу пошуку – дослідження місцевості, поділеної на квадрати, говорить Чернявський. Якщо в одному місці результату немає, група не припиняє роботу і йде далі.

“Ми все підіймаємо, переглядаємо. Для нас немає різниці, хто там — військовий, чи цивільний. Шукаємо всіх українців, які постраждали від рук військових РФ. Для нас кожна закатована людина — це трагедія”, — говорить Андрій Чернявський.

“Ми зараз просто шукаємо двох наших хлопців. Які просто не підкорилися їм там, не стали на коліна, а відстоювали своє, чим і поплатилися”, — стверджує дружина закатованого Олена Ковалик.