Лілія Сіра уже два з половиною роки живе в Одесі. Вона отримує підтримку від соціального працівника та єврейського благодійного фонду “Хесед Хана”. Її оселя в Херсоні вже тричі піддавалася обстрілам російських військових.“26 грудня 2023 року усі вікна в моїй квартирі були вибиті, опалювальна система зазнала серйозних ушкоджень. Моя квартира на першому поверсі, а друга — на другому, звідки мешканці виїхали. Усе, що попадає туди: дощ, сніг — все ллється до мене. А вже 29 грудня 2024 року повністю знесло дах. Будинок старий і не має капітальної стіни. У таких умовах ремонтувати неможливо,” — розповіла Лілія.
Лілія Сіра, народжена в Одесі, у момент початку Другої світової війни була трирічною дитиною. Її батько єврей, тому матері довелося переховувати дочку.
“Ми залишилися з сестрою та мамою. Одного разу мати, повернувшись з роботи, побачила на дверях жовту зірку. Вона зрозуміла, що це означає, адже так помічали будинки, де жили євреї. Мати відвезла мене до її тітки. Ми жили у низькому підвалі, лише край вікна був над землею. Я бачила чоботи людей, які проходили повз. Це викликало у мене страх, і я часто ховалася,” — згадує вона.
Друга окупація, що відбулася у 2022 році, також залишила глибокий слід у житті Лілії. На той час вона залишилася сама, оскільки її син і чоловік померли. Практично не виходила з дому, а продукти та ліки їй приносили волонтери.
“На першому поверсі я залишилась одна, а на другому проживала сімейна пара літнього віку та ще одна жінка зі собакою. Коли до нас приходили “освободітєлі”, пес гавкав, і усі тікали. Коли Херсон було звільнено, це стало справжньою радістю для мене,” — зазначила Лілія.
Жінка також пам’ятає день визволення Одеси від нацистської окупації, хоча відтоді минуло 81 рік.
“Коли 10 квітня радянські війська наближались до Одеси, до нас завітала жінка, яка привозила молоко на продаж. Вона дала дві склянки молока на всіх дітей. І тут у двір забіг солдат, який закричав російською: “Біжіть, пивзавод замінований!” Моя мама та сестра схопили мене за руки, і в той момент пролунав страшний вибух. Це залишилося у пам’яті назавжди,” — розповіла Лілія.
Сьогодні жінці важко сприймати можливості майбутнього. Вона сумнівається, що зможе повернутися до Херсона.
“Я прожила 22 роки в Одесі і 63 в Херсоні. Тепер не знаю, яке місто є для мене ріднішим. Коли я дивлюсь фото з пустого проспекту Ушакова і розбитих вулиць, сльози накочуються від горя за тим, що відбувається в Херсоні,” — підсумувала Лілія Сіра.
Суспільне Херсон
