Цього року, згідно з указом Президента України №424/2025, актору Херсонського театру імені Миколи Куліша Сергію Михайловському присвоєно звання «Народний артист України» з нагоди Дня Конституції.
Далі — про важливість цього звання, мистецтво в умовах війни та особисті переживання актора в інтерв’ю.
– Пане Сергію, що для вас означає звання Народного артиста України?
– Це звання насамперед важливе для моїх батьків і моєї першої вчительки, Лідії Лимаренко. Я більше схиляюся до вдячності всім, хто був поруч усі ці роки, зокрема моєму керівництву, колегам та, звичайно, військовим ЗСУ.
– Як ви дізналися про цю новину? Якою була ваша перша реакція?
– Один знайомий написав мені: «Вітаю з присвоєнням звання». Я спершу не повірив і запитав, де він це дізнався. Він відповів, що на сайті Президента. Дружина Валерія підтвердила цю інформацію. Я був у приємному шоці, абсолютно не очікуючи цього. Це змінило мій день.
Щоб знизити емоційний тягар, я вирушив у спортзал. Тренування допомогло мені заспокоїтися, хоча я постійно отримував привітання по телефону. Дочка запитала: «Тату, як ти це зробив?»
– Чи відчуваєте відповідальність після здобуття такого титулу?
– Я вважаю, що кожен артист вже несе відповідальність за свою гру на сцені. Глядач має повірити у те, що відбувається, а актор повинен поділитися своєю «душею». Зворотні емоції від глядачів — важливий елемент цього процесу.
У мене є історія про одного артиста, що отримав звання «Заслужений». Він запитав режисера: «Як мені тепер грати?». Режисер сказав, що потрібно не грати, а жити на сцені. Для мене нічого не змінюється.
Я завжди відчував себе скромним. Після привітань я дякував, але я все ще не впевнений у собі. Щоразу тривожуся перед виходом на сцену, сподіваюся, що все пройде добре та відповідатиме задуму режисера.
– Ви на сцені з 1998 року. Чи мріяли про звання Народного артиста?
– Ні, не мріяв. Після першого року роботи у театрі мені загрожувало звільнення через професійну непридатність. Я вирішив довести собі, що можу робити на сцені те, що відчуваю всередині.
Пам’ятаю, як під час виступів народних артистів, таких як Василь Чорношкур і Анатолій Толок, зал вибухав оваціями. Це вражало, але я тоді не думав про звання — розумів, що потрібно багато працювати.
– Хто з вашого оточення вплинув на вашу майстерність?
– Після школи я не знав, чого хочу в житті, не мріючи про акторство. Відвідавши училище культури, я побачив оголошення про набір на спеціальності режисури та акторської майстерності. Це мене зацікавило. Однак вперше я потрапив у театр на виставу «Три мушкетери», яка справила на мене враження і допомогла зрозуміти, що це моя справжня пристрасть.
Лідія Іванівна Лимаренко була моєю першою вчителькою, і вона прищепила мені любов до театру, навчила імпровізувати. Я завжди пам’ятаю, що театр — це колективне мистецтво і без команди нічого не вийде.
– Які ролі стали для вас знаковими?
– Спочатку я грав переважно позитивних героїв: Ромео, Лукаша в «Лісовій пісні», Андрія у «Тарасі Бульбі». Але насправді я зрозумів себе, коли почав виконувати характерні ролі — наприклад, Сивіллу у «Енеїді» та Джиммі у «Продавцеві дощу». Займаючись таким різноплановим акторством, я завжди знаходжу щось нове.
– Що надихає вас продовжувати творити в умовах війни?
– Я відчуваю велику вдячність нашим військовим за можливість працювати зараз.
Окупація внесла в наше життя чимало труднощів. Люди, з якими я раніше працював, зрадили – це важко усвідомлювати. Я намагаюся відобразити такі переживання у своїй моновиставі «Юда», яка переосмислилася під впливом подій війни.
Цікавить, як нам вдається виконувати вистави. Одна з них «Лишатися (не) можна…» — документальна, у ній ми розповідаємо про власний досвід під час окупації. Це тяжко, але потім приносить очищення.
– Яка ваша моновистава «Ця бісова гірка правда»?
– Олександр Книга добре охарактеризував її — це сповідь батька, що переживає. Вистава не стосується війни, а більше пов’язані з життєвими ситуаціями. Зараз важливо, щоб люди мали можливість відволікатися, навіть на короткий час.
– Плануєте виступ з цією моновиставою на фестивалі?
– Так, ми їдемо до Португалії на Міжнародний театральний фестиваль «MIT – MOSTRA INTERNACIONAL DE TEATRO», де заплановані кілька показів.
– Чи змінилася ваша мотивація з роками? Що надихає вас нині?
– Наша спільна мета — допомагати ЗСУ та прагнути закінчення воєнних дій, щоб люди могли спокійно жити.
Шукати хобі, яке стане справою життя — це важливо. Я не уявляю себе без театру, без пісень. Це мій головний сенс.
Перед останнім показом одна з вистав у Херсоні відбувалася під час сильного обстрілу — я думав, що скасують виступ, але люди прийшли попри це. Це ще раз показує, наскільки важливо дарувати глядачам музику та радість.
– Ви якішто більше артист драми, чи вокаліст?
– Я вважаю себе універсальним артистом. Я граю на різних музичних інструментах, співаю, танцюю. Мені цікаві всі аспекти творчості.
– На яких інструментах ви граєте?
– Гитара, баян, акордеон, барабани, трохи на трубі.
Я мрію зіграти в мюзиклі, в якому зможу виконувати партії на кількох інструментах.
У нас у сім’ї музичне середовище: дружина Валерія — хормейстер, діти навчаються музиці.
– Ваші діти надихають?
– Так, я дивлюсь на своїх дітей і розумію, що це додаткова мотивація робити все, щоб вони були щасливими.
– Яке основне правило ви винесли з досвіду на сцені?
– Майстерність актора полягає в правдивості на сцені. Якщо глядач вірить у те, що відбувається, — це найвища мета.
– Які ваші підходи до правдивості в акторській грі?
– У кожного свій шлях до правди. Деякі актори легко знаходять свою істину, інші потребують більше часу на саморозвиток. Я відчуваю, що варто працювати і вдосконалюватися.
– Чим ви зараз займаєтеся?
– Разом з режисером Сергієм Павлюком ми наразі репетируємо комедію на трьох акторів онлайн. Після відпустки плануємо перейти до сценічної роботи.
ДОВІДКА: Сергій Михайловський народився 1 жовтня 1978 року. Закінчив Херсонське училище культури, спеціалізація — «Режисура та майстерність актора». Сценічну діяльність почав у 1998 році у Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. М.Куліша. У 2005 році завершив навчання в Херсонському державному університеті, здобувши фах режисера молодіжних театрів. За час роботи зіграв більше ніж у 70 виставах і театралізованих програмах.
Фото надані пресслужбою театру.
Місто Сонця – інформаційне видання, новини Херсона, Херсонщини, Події Херсон, Херсонські новини, Україна.
