Роками події українського відродження на Херсонщині залишалися поза увагою місцевої влади. Російська окупація міста та зрада багаторічного міського голови Володимира Сальдо пояснили, чому так відбувалося.
До повномасштабного вторгнення, у херсонських школах історію рідного краю викладали з особливим акцентом на постатях Катерини ІІ та Потьомкіна. Шкільні підручники про рідне місто починалися з їхніх портретів і розповідей про них. У місті були вулиця Потьомкінська, проспект Ушакова, пам’ятники Ушакову та Потьомкіну. Була також і школа імені Потьомкіна, де до Революції Гідності учні присягали біля пам’ятника «світлійшому», обіцяючи «вчитися, вчитися і ще раз вчитися». Російська ідентичність Херсона насаджувалася повсюдно. Про український Херсон говорили здебільшого історики, краєзнавці та патріотична спільнота.
Сьогодні, коли Херсонщина знову бореться за свою українську ідентичність, нам як ніколи потрібно знати власну історію. Період відродження українського культурного життя Херсона після лютого 1917 року зараз є актуальними та потребує розповсюдження. Це буде серія статей про розквіт українства на Херсонщині у 1917-1920 роках минулого століття.
Нова сторінка життя українського Херсона
Український поет Петро Карманський на початку 20 століття, як викладач українознавства бував на учительських курсах у Херсоні та бачив неоціненні приховані резерви розвитку української справи у нашому місті.
Ось як пізніше він згадував про це: «У цьому цілком змосковщеному місті я наочно бачив, яка могутня сила дрімає в ідеї українства, що доволі було попрацювати два-три роки, і душа українська, яку присипляли пропагандою, заборонами, тюрмами й Сибіром, розбудилася і заговорила так голосно, як цього бажав і сподівався великий Шевченко».
Нову сторінку життя українського Херсона було відкрито після більшовицького лютневого перевороту 1917 року. Вже четвертого березня в місті офіційно отримали повідомлення про повалення царату.
Про Херсон того часу розповідає відомий херсонський краєзнавець, автор книги «З історії українського просвітницького руху на Херсонщині 1917-1920 років» Дементій Білий: «В той час Херсон був російськомовним містом. Незважаючи на те, що в місті близько половини мешканців були українцями за походженням, а в Херсонській губерній взагалі більшість населення складалася з українців».
«Мало хто знав українську мову, невелика кількість людей розмовляла українською мовою, не було шкіл, де б вивчали українську мову», – наголошує краєзнавець.
Вільна Україна вимагає нашої негайної праці…
І ось ситуація змінилася. У 1917 році вперше стало можна вільно говорити українською, про українську мову і про Україну.
Після цієї події в Херсоні майже щодня проходили мітинги, маніфестації, збори, дискусії. Також активно створювалися спілки, громадські комітети, організації тощо.
Саме в ті часи у місцевій газеті з’явилося оголошення, підписане освітянином Нестором Малечею з таким текстом: «Українці! Гуртуймося! Вільна Україна вимагає нашої негайної праці». І вже невдовзі, 19 березня 1917 року у приміщенні II товариства взаємного кредиту відбулися офіційні збори херсонських українців.
Приміщення, в якому відбулися установчі збори, збереглося. Воно розташоване на розі вулиць Католицька та Ратушна (раніше, вулиці Комунарів та Суворова). Там у 2012 році встановлена меморіальна дошка.
Заснування «Української Хати»
Головним підсумком зборів було рішення про заснування культурно-просвітньо-політичного товариства «Українська Хата». Також була створена комісія з розробки статуту організації.
У комісію увійшли: письменник Андрій Грабенко, письменник, культурний та громадський діяч Микола Чернявський, просвітянин та педагог Терентій Якушев та етнограф, мовознавець, Нестор Малеча. Свою назву, ймовірно, херсонське товариство взяло за прикладом «Української Хати в Одесі».
«На установчі збори товариства прийшло багато офіцерів та солдатів. Всі вони балакали по-своєму, своєю рідню мовою, всі раділи», – писала газета «Вісник товариства «Українська Хата в Херсоні».
В гості до херсонців завітав представник миколаївської «Просвіти» Панас Саксаганський.
Після появи в місті «Української Хати» місцеве видання писало: «… до цього часу в Херсоні ніщо не нагадувало про українство, хоча його в повіті живе 75%. Тепер воно має свою хату».
Учасники зборів відправили вітальну телеграму голові виконавчого комітету Державної Думи Михайлові Родзянку. Телеграма розпочиналася такими словами: «херсонське, українське громадянство звертається до вас, як до українця по крові…».
В тимчасову Раду товариства увійшли Андрій Грабенко, Нестор Малеча, Терентій Якушев, Іван Челюк, Хрисанф Лиханський, Юрко Шомін, Сергій Бобров, Кузьма Курінний та інші ‑ всього 17 осіб. Очолив товариство Микола Чернявський. До товариства записалося 103 члени, серед них було 10 жінок.
Політичне забарвлення українського Херсона
Загальні збори товариства «Українська Хата» мали також і політичне забарвлення, бо вони пройшли в приміщенні Міської Думи, а членом товариства став міський голова Євген Яковенко.
Євген Іванович Яковенко (1865–1943, Шишаки Полтавська область) – український лікар, науковець, громадський і політичний діяч. Працював санітарним лікарем Херсонського повітового земства до 1917 року. У березні 1917 року став міським головою Херсона, а влітку того ж року єдиним від українського блоку переміг на виборах до Херсонської міської Думи. Обіймав посаду голови губернської управи.
Він останні двадцять років життя присвятив науковій і викладацькій діяльності. Євген Яковенко є автором фундаментальної монографії «Медична статистика». Похований у Шишаках на Фурманівському кладовищі.
Українознавчі курси в Херсоні
Товариство «Українська хата» організувало українознавчі курси для близько 150 вчителів, які розпочали роботу першого липня 1917 року у літньому біоскопі (кінотеатрі-автор) «Бомонд» (на розі тодішніх вулиць Суворовської та Говардівської). До занять приступили слухачі з Херсонського, Дніпровського та Мелітопольського повітів.
На цих курсах педагоги вивчали українську мову, літературу та історію, зокрема історію козацтва від Дмитра Яворницького. Товариство забезпечило слухачів необхідними матеріалами. Також вчителі прослухали лекції на політичні теми від відомих діячів, таких як Степан Постернак, Михайло Гордієвський та Володимир Чехівський.
Володимир Чехівський – громадсько-політичний діяч, член Центральної Ради, прем’єр-міністр УНР, один із засновників УАПЦ.
Михайло Гордієвський – український філософ, історик, педагог. Член Товариства українських поступовців, Української партії соціалістів-революціонерів.
Степан Постернак – український бібліотекознавець, історик, організатор бібліотечної справи в Україні, педагог, філолог, перший офіційний директор Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського у 1923‑1929 роках.
Це були перші легальні курси українознавства у Херсоні. З часом вони стали традиційними і проводилися для всіх бажаючих.
Але одноголосність цього рішення далася нелегко. Діячі «Української хати» витримали й нерозуміння необхідності курсів з боку гласних селян, і ворожість з боку представників деяких російських лібералів. Думки селян зафіксувала стенограма зборів:
«Ми приїхали сюди, щоб подбати про нашу армію, а тим часом нічого не робимо… про якісь курси розмовляємо… це прямо казки і більше нічого…»
Демонстрація українців
Апогеєм українського відродження Херсона стало 16 квітня 1917 року. Тоді, на місці сьогоднішньої площі Свободи, відбулася волелюбна демонстрація українців Херсона. Дементій Білий зазначає, що тоді на мітингу зібралося понад 25 тисяч містян й жителів навколишніх сіл.
Ось що писав про це «Вісник товариства «Українська хата»:
«Плакали того, що заворушилася у їх душа до глибин і таємниць своїх. Плакали з радості, що побачили очі їх, як воскресає Україна, плакали з жалю, що зжили вони весь вік свій у неволі й рабстві і що мало їм осталось жити на білому світі, коли зійшло сонце волі».
Український Херсон пробуджувався.
Джерело: монографія Дементія Білиого «З історії українського просвітницького руху на Херсонщині (1917-1920 роки)», видана у 2002 році в Херсоні.
