Чи згадуємо ми про цивільних осіб, які загинули внаслідок воєнних злочинів, скоєних Росією, на різних етапах повномасштабного конфлікту? Як забезпечити пам’ять про них, щоб уникнути забуття, але не завдавати більше болю?
Ця стаття присвячена практикам пам’яті на півдні України, починаючи з Одеси, продовжуючи Миколаєвом і Херсоном.
Ми дослідимо позиції місцевих органів влади, військових адміністрацій, митців та філософів, які займаються увічненням пам’яті. Окремо проаналізуємо, як громада реагує на нові меморіальні простори.
Голоси дітей
Дослідження розпочалося з вивчення бази звернень щодо меморіалізації цивільних загиблих, але Одеська міська рада не виявила жодних ініціатив з цього питання.
Директор департаменту організації роботи ОМР Олександр Тиховський зазначив, що рада не ухвалювала рішення про увічнення пам’яті цивільних жертв.
Проте в Одесі вже існують пам’ятні об’єкти. Наприклад, поруч з Одеською ОВА відкрито алею сакур — символ вшанування загиблих дітей під час війни.
Ця алея була заснована 4 червня 2024 року. Керівник Одеської ОВА Олег Кіпер у телеграмі зазначив: “Алея сакур стала символом вічної пам’яті загиблим дітям. Ми пам’ятаємо кожну жертву російського терору”.
В Одеській ОВА також зазначили, що 4 червня 2025 року на алеї сакур, в рамках акції “Дзвіночки”, були розвішані дзвіночки, які символізували голоси дітей, загиблих від агресії.
Раніше, 4 червня 2023 року, в Одесі відбулася акція “Голоси дітей” у Міському саду.
В серпні 2022 року біля ОВА було встановлено інсталяцію “Дитинство.2022”, яка складалася з протитанкових споруд та розмальованих касок, що символізували діток, які втратили життя під час конфлікту.
Директорка департаменту культури Одеської ОВА Олена Олійник пояснила, що перевернуті каски з квітами символізували “фундамент духовності, який продовжує проростати навіть у складнощах”.
Автор інсталяції Андрій Любов зазначив, що кожна квітка символізувала дитину, яка стала жертвою війни. Хоча композиція наразі не існує, інформаційна дошка збереглася. Люди продовжують приносити дитячі іграшки на це місце.
Критика меморіалу “Борцям за Україну”
Всі ці пам’ятники розташовані перед Одеською ОВА, а позаду них розташований меморіал “Борцям за Україну”. У міській раді запевнили, що планують увічнити пам’ять не лише військових, але й цивільних осіб — рятувальників, волонтерів та медиків.
Цього року громадські організації, зокрема Veterans HUB ODESA, реалізували акцію “Дзвін пам’яті”, в рамках якої вшановують пам’ять всіх, хто загинув у війні.
Ми вирішили дізнатися, як виглядає меморіал і що про нього думають місцеві жителі.
“Я знаю, що меморіал присвячений загиблим у війні. Але він мені не підходить. Тут жарко, а дерев мало в тіні. Я б хотіла фонтан,” – висловилася Тетяна.
“Тут некомфортно гуляти, лавки під сонцем. Я ховаю свою дитину від спеки, але це місце не облагороджене,” – зауважила Ольга.
Художник, який побажав залишитися анонімним, відзначив, що меморіал розташований дисгармонійно: “Чому він позаду ОВА? Це виглядає неповагою до загиблих”.
Студентка Галина висловила позитивну думку про “Водоспад сліз”; за її словами, його популярність в соціальних мережах зросла.
Компанія, яка реалізувала проект, зазначила, що конструкція сполучається з природою і служить символом пам’яті.
Фахівчиня Оксана Довгополова вважає меморіал “жахливим” і наполягає на його знищенні. На її думку, простір “мертвий”, і він не привносить емоційної глибини.
Проект меморіалу розробляли скульптор Михайло Рева та архітекторка Ната Головченко, проте його концепція зазнала змін через різні фактори, включаючи вплив війни.
Довгополова зазначила, що на етапі обговорення йшлося про неможливість виживання дерев на цій території. Рева поділився своїми переживаннями щодо реалізації проекту, вказуючи на особисті та професійні виклики.
Він також зазначив, що у проєкті “Дзвін пам’яті” і “Водоспад сліз” стало багато додаткових елементів, які не були первісно заплановані.
Що стосується увічнення пам’яті загиблих, в міській раді розглядається ідея створення концепції пам’ятних місць та мапи об’єктів вшанування.
Наприклад, пропонується розмістити інформаційні знаки у місцях, де відбувалися трагічні події, пов’язані з ракетними атаками.
Ці ініціативи з’явилися у березні 2025 року на основі концепції, розробленої Українським інститутом національної пам’яті. Мапа має відображати місця з історичним значенням для громади.
У коментарі Оксана Довгополової зазначила, що знаки можуть допомогти людям усвідомити трагедії, але питання в їхній формі та доступності.
Що стосується перейменувань вулиць на честь загиблих, директор департаменту міжнародного співробітництва Іван Ліптуга навів приклад вулиці, перейменованої на честь загиблої родини Глодан.
Це сталося внаслідок трагедії, коли російська ракета зруйнувала житловий комплекс, в якому загинули восьмеро людей, зокрема тримісячна дитина.
Місцеві активно примножують пам’ять про цю трагедію, проте нові таблички не завжди встигли з’явитися.
Однак, відсутність інформаційних знаків на місці трагедії свідчить про брак системного підходу до увічнення пам’яті.
Родина Глодан замовила пам’ятник, що символізуватиме загиблих дітей. Проект вже реалізується.
Сергій Ротару, загиблий фельдшер, також отримав визнання: йому встановлено пам’ятну плиту на території підстанції.
Родина медика відзначила, що пам’ятне місце має велике значення для спільноти.
Вуличні мистецькі ініціативи
У Одесі також реалізуються вуличні арт-проекти. Куратор проекту “ВоляНеСмерть” Володимир Уманенко представляє роботи, що відображають жорстокість війни.
На ринку “Книжка” вперше була виконана пісня “Кіра”, присвячена пам’яті загиблої дитини.
Найгірша трагедія сталася 2 березня 2024 року, коли в результаті атаки дрона загинули 12 осіб, з них п’ятеро дітей. Місцеві жителі встановили стихійний меморіал, який продовжує існувати і дотепер.
Громадськість активно долучається до збереження пам’яті про ці трагічні події.
Замість висновків
Необхідно, щоб практики пам’яті були різноманітними та обговорювалися в громаді. Існує потреба у професійних спільнотах, які б займалися цим питанням, адже відсутність таких структури підриває довіру між партнерами та спільнотою.
Також цікавим є, що Бієнале у Венеції 2026 носитиме назву In Minor Keys, що підкреслює мистецтво як форму співпереживання. Михайло Рева вже готує свій проект для виставки.
Цей матеріал створено в рамках проєкту «Важлива інформація для місцевих громад в Україні», що реалізується Fondation Hirondelle та IRMI за підтримки Swiss Solidarity. Висловлені думки належать винятково автору.
Ната Чернецька
