10 вересня стало відомо про загибель бійця Третього армійського корпусу ЗСУ Володимира Дими під час війни Росії проти України. Йому було всього 25 років…
Наше видання поспілкувалося з його класною керівницею – Ольгою Олександрівною Тріщанович, вчителькою зарубіжної літератури Станіславського ліцею ім. К. Й. Голобородька.
“Вовчик вчився у мене з 7-го по 9-ий класи. Ми підтримували зв’язок і після цього. Я нещодавно привітала його з днем народження – 31 серпня йому виповнилося 25 років, а він вперше не відповів. Пізніше я дізналася про його загибель на фронті…”
Ольга Олександрівна зазначила, що хоча Володимир не був відзначений височинними досягненнями в навчанні, він завжди вирізнявся чесністю і позитивним характером.
“У його родині були складнощі. Вони спочатку жили з мамою в Станіславі, проте пізніше вона повернулася до Берислава. Володимир залишився в місті, але згодом вирушив до неї. В 18 років він вступив на військову службу”.
Згодом Володимир повідомив вчительці, що після завершення строкової служби підписав контракт із ЗСУ.
“Спочатку він потрапив до АТО, потім кілька разів перепідписував контракт і залишався у армії. Коли ми були в окупації, він надсилав мені фотографії. Я запитувала: “Ти десь поруч?”. Він відповідав: “Я на Миколаївщині. Коли будемо звільняти, заїду”. І дійсно, він стримав слово, коли нас звільнили. Ми фотографувалися біля моєї хати, яка вже згоріла через російський обстріл. Я пригостила його домашнім борщем, він був дуже задоволений”.
Вчителька наголосила, що Володимир часто згадував школу та однокласників, мріючи про зустріч. Вона обіцяла йому допомогти в організації, жартуючи, що знайде йому наречену. Володимир лише сміявся:
“Та кому я потрібен, двічі контужений”.
Володимир зрештою перевівся до Третьої штурмової бригади.
“Я запитала його, чому він вибрав таку небезпечну бригаду? Він сміявся: “Не лише через гроші. Тут такі чудові хлопці, як родина, це мої друзі, побратими”.
Вчителька розповіла, що Володимир мав позивний “Димок”, що походить від його прізвища.
“У його батька була національність азербайджанець. Володимир у соцмережах називав себе Левоновичем. Його старша сестра, Аїда, живе в Києві, вони були дуже близькі. Він завжди приїжджав до неї у відпустку. Дуже любив свого племінника. Він завжди був веселим! Я ніколи не думала, що він загине…”.
Ольга Олександрівна зазначила, що за роки роботи в школі зрозуміла: головне для учня – це не лише гарні оцінки, а й стати хорошою людиною.
“Володимир був саме таким – добрим, людяним, оптимістичним! Можливо, в армії він знайшов своє покликання, друзів, родину та сенс життя – захищати свою країну. Вічна пам’ять!”
Сестра Героя, Аїда Козакова, увечері 9 вересня поширила в Instagram повідомлення про смерть брата.
“Сьогодні наше серце розбите… Ми втратили найдорожчу людину – мого брата Володимира. Попереду тяжкі дні прощання, і ми змушені звернутися по допомогу. Якщо ви маєте можливість підтримати, будемо щиро вдячні. Дякую всім, хто поруч у цей важкий час”.
Аїда повідомила, що поховання Володимира відбудеться в Києві через кілька днів. Вічна пам’ять і слава відважному воїну, який боровся за нашу країну у цій жорстокій війні!
