Що таке будні рятувальників на Білозерщині? Це постійна готовність до бою, боротьба з вогнем і порятунок людського життя. Сезонні та побутові пожежі вже не дивують і не є найкритичнішими. Бо війна принесла страшніші виклики — масштабні пожежі після обстрілів дронами та артилерією.
На жаль, це стало частиною щоденного життя мешканців Херсонщини, які, попри все, залишаються вдома. І щоденною роботою скромних сміливців 5-ї ДПРЧ Білозерки, яка обслуговує населені пункти Білозерської та Станіславської територіальних громад.
На початку 2025 журналісти Білозерка.info поспілкувалися з начальником 5-ї ДПРЧ Сергієм Королем про гарячий 2024-й. Минуло дев’ять місяців, і ситуація не стала легшою: у стрічках новин не бракувало повідомлень про обстріли Білозерщини дронами та артилерією, а також про те, як мужні вогнеборці рятували людей і їхні домівки від великого вогню.
Що відбувається сьогодні, як тримається команда, і який настрій у рятувальників напередодні професійного свята, – говоримо з начальником 5-ї ДПРЧ Сергієм Королем.
– Порівняно з 2024 роком, у 2025 кількість пожеж від влучань дронів зросла – тепер майже кожна п’ята пожежа виникає саме через атаки БпЛА, – розпочинає розмову Сергій Володимирович.
Втім, війна давно змінила роботу рятувальників по всій Україні. На Білозерщині постійні обстріли та атаки дронів значно ускладнюють гасіння пожеж і проведення аварійно-рятувальних робіт. Часто під час тривалої роботи команди змушені зупинятися й відходити у безпечні місця.
– Ми завжди мусимо думати наперед. Ще під час розвідки пожежі визначаємо, де сховатися, якщо почнеться обстріл. Зазвичай це підвали або будівлі з міцним залізобетонним перекриттям, — пояснює начальник 5 ДПРЧ.
Робота під постійною загрозою
– Тобто були випадки, коли ви виїжджали на виклик, а поруч знову прилітало? – уточнюємо.
– Так, цього року такі випадки траплялися не раз. Коли починається обстріл, ми через радіозв’язок попереджаємо один одного і переміщаємось у безпечне місце. Чекаємо, поки вогонь стихне, і лише тоді повертаємося до роботи. Але коли снаряд падає зовсім поруч – часу немає, і адреналін зашкалює. Уламки можуть серйозно поранити або навіть убити рятувальника. У 2025 так постраждали троє наших колег, – говорить Сергій.
Та попри нові небезпеки, завдання залишаються незмінними – ліквідувати пожежу і врятувати людей. Сергій Король додає, що через війну зросла кількість випадків, коли постраждалим треба надавати домедичну допомогу.
– Професія рятувальника й так небезпечна і вимагає відмінної фізичної та емоційної витривалості. А зараз ми ще спостерігаємо біль, розпач і розчарування людей, яких торкнулася війна. Тому окрім пожеж та аварій надаємо громадянам психологічну підтримку, – каже він.
Найскладніші виклики
Начальник 5 ДПРЧ розповідає, що кожен день роботи тут не схожий на попередній. Ситуація, як на фронті, змінюється щохвилини: буває коротке затишшя, а вже за мить надходять нові виклики.
Через постійні обстріли кількість місцевих мешканців значно зменшилася – багато хто не витримує емоційного навантаження від постійного гуркоту. А ті, хто залишився, добре розуміють роль рятувальників і те, в яких складних умовах їм доводиться працювати.
За словами Сергія Володимировича, під час гасіння пожеж та розбирання конструкцій місцеві мешканці намагаються допомагати рятувальникам у межах своїх можливостей: переносять конструктивні елементи та, коли це безпечно, беруть участь у деблокуванні постраждалих.
Сергій згадує гасіння пожежі 14 червня в центрі Білозерки – тоді у торгівельному центрі загорівся дах на площі близько 1000 м². Пожежа ускладнювалася продуктами горіння, довелося працювати в засобах індивідуального захисту. На допомогу приїхали додаткові сили з обласного центру, а гасіння тривало понад чотири години.
Ще один випадок – пожежа сухої рослинності після обстрілу влітку. Вогонь почав підходити до будинків, але місцеві мешканці допомогли рятувальникам відбити вогонь, попри повторні обстріли.
Та найважчим він називає виклик 1 червня 2025 року: під час гасіння одноповерхової будівлі рятувальників атакували ворожі дрони. На щастя, ніхто не постраждав, але було знищено пожежно-рятувальну техніку.
Команда та відновлення сил
Особовий склад 5-ї частини укомплектований, залишаються дві вакантні посади, на які вже відібрали кандидатів.
Через втрату двох автомобілів довелося оновити автопарк, зате тепер транспорт відповідає всім вимогам.
– У часи війни хлопці почали більше жартувати, відволікаючись від буденності. А ще влаштовуємо змагання з фізпідготовки, тим самим забуваючи про гуркіт за вікном. Нещодавно відновлювали сили в реабілітаційному центрі МВС. Ці дні серед гір подарували нам тишу, спокій і безцінний час, проведений разом. Із рятувальниками працювали психологи, що допомогло зняти напругу, а підтримка родини надала наснаги.
Сергій впевнений, надзвичайно важливою підтримкою для кожного рятувальника є його родина, адже саме близькі люблячі люди дають найбільше сили. Під час чергування рятувальники постійно підтримують зв’язок із рідними, бо ті хвилюються за своїх чоловіків, синів, батьків, які перебувають у зоні бойових дій. Як показує практика, після такого спілкування, особливо з дітьми, колеги працюють у більш піднесеному настрої.
Усміхаючись, Сергій додає:
– У теперішніх реаліях рятувальники, навіть ті, хто мав професійні забобони, вже не звертають на них уваги. Через бойові дії з боку агресора ми виїжджаємо гасити пожежі будь-коли – незалежно від того, побажали тобі “сухих рукавів” чи ні.
Команда 5-ї ДПРЧ має і свої традиції, що допомагають триматися разом. Це, зокрема, спільне відновлення після чергування: неформальні зустрічі на чай, вечерю чи просто розмову.
– Це важливий елемент психологічного розвантаження, який допомагає зберегти емоційну рівновагу, – пояснює начальник.
Проте чи вдасться провести таке чаювання у День рятувальника – невідомо.
За словами Сергія Короля, 17 вересня для кожного з них безперечно буде днем вдячності, визнання професіоналізму та самовідданості під час ліквідації надзвичайних ситуацій і порятунку людей, тварин й майна.
Мрія жити вдома
Начальник Білозерської 5-ї ДПРЧ упевнений: кожен із команди думає про те, яким буде їхня робота та життя після перемоги.
Особливо хвилююче слухати колег родом із Лівого берега Херсонщини, які часто розповідають про мальовничі краєвиди Олешківських лісів та неймовірну красу Дніпра й моря. Вони сумують і, звісно, мріють про повернення додому.
Сергій зізнається:
– Сьогодні найбільшим випробуванням для рятувальників частини є не щоденний ризик чи фізична втома, а постійна емоційна напруга. Через безперервні обстріли не завжди вдається спокійно відпочити навіть у вільний від роботи час.
І все ж, навіть у цей напружений період він пригадує найтепліший момент 2025 року. Це ті дні, коли рятувальники проводили акції для дітей прифронтових регіонів.
“Діткам, які живуть у зонах ризику, ми дарували іграшки, проводили навчання з безпеки, організовували інтерактивні вистави. Вони нас так обіймали! Це і є тепло, це і є життя!”– впевнений Сергій Король.
