Херсон: день пам’яті та стійкості
Сьогодні ми відзначаємо день Херсона – міста, що вистояло перед численними труднощами та викликами. Його історія – це переказ про незламність та героїзм.
Херсон став символом опору, коли його мешканці виходили на вулиці під автоматами, демонструючи відвагу у боротьбі з окупацією.
Тут пережили жорстокі тортури й велике горе, а вже майже три роки місто живе під загрозою постійних обстрілів.
Стійкість – це риса небагатьох, але саме вона визначає долю. Щиро дякуємо всім, хто проявляє цю неймовірну хоробрість!
Сподіваюсь, що це важке випробування нарешті закінчиться.
Не зважаючи на суперечки щодо дати святкування, питання буде вирішене. На мою думку, дійсним святом може стати дата деокупації.
Сьогодні – день Херсона. Місто, яке витримало тиск окупації, переживає труднощі, але не втратило найголовнішого – людяності та бажання до волі.
Нехай український прапор завжди майорить над нами. Вічна пам’ять усім, хто віддав своє життя за свободу.
У Херсоні дедалі частіше можна зустріти нові радіомагнітоли в автомобілях. Вони здатні фіксувати сигнали, які звичайні пристрої не можуть зловити. Це важливо у зв’язку з ідентифікацією дронів, адже пересування в місті без подібних пристроїв стало небезпечним.
Час переглянути дату святкування нашого міста. Ми активно змінюємо імена вулиць з імперськими та радянськими назвами на українські. Зокрема, варто перенести святкування Дня міста на 11 листопада, а рік заснування варто вважати 1648, з першою згадкою про місто Bilchowisie.
Необхідно позбутися колоніальної спадщини та повернути історичну назву – Bilchowisie.
Дев’ять років тому. Переглядаючи старі фото, важко уявити, що колись тут не було ворожих дронів або обстрілів. Можна було зібратися з друзями, і безтурботно кататися містом. Сподіваюся, такі часи повернуться.
Сьогодні місто знову підпадає під обстріл. Як можу звернутися до тебе, Херсоне, зраджений і залишений 85% жителів? Можливо, варто привітати тих, хто залишився, за їхню мужність і стійкість до небезпек, які оточують їх щодня.
Багато в Україні не розуміють, чому люди залишаються тут, серед руїн. Не можу пояснити, чому повертаюся в Херсон щомісяця, але, можливо, це через бажання підтримати рідних та відремонтувати розбиті оселі, незважаючи на звуки вибухів.
Херсон нині – це місто, наповнене болем, тому я не вітаю його, але слід віддати належне його жителям, які заслуговують на повагу.
Коли важко дихати у чужому місті, я повертаюсь до Херсона, адже це місце, де знаходжу силу та спокій.
