1 березня 2022 року Сергій Щербина став свідком кривавих подій у Бузковому парку, де місцеві мешканці виступили проти російських танків із “коктейлями Молотова”. Бій тривав з великими втратами, внаслідок чого загинуло близько тридцяти захисників.
Тероборонцю вдалося дістатися до рідного Посад-Покровського пішки, але він не зупинився вдома, а вирушив до Миколаєва, щоб знову стати до захисту.
У ніч на 18 березня 2022 року в результаті ворожого ракетного удару по військовій частині Сергій Щербина і його товариші загинули під завалами. Йому було всього 44 роки.
Сергій народився у Посад-Покровському і в дитинстві мріяв про військову службу, проте через проблеми зі здоров’ям не зміг пройти строкову службу і отримав так званий “білий білет”.
Після початку війни на Донбасі у 2014 році він знову спробував потрапити до армії, підписавши контракт із 36-ю бригадою. Провів три роки на ротаціях у зоні АТО, де одружився з Іриною, і незабаром у них народилася донька Аня.
“Ми познайомилися на роботі. Я була кухарем, а Сергій — фасувальником на тісторозкатній машині. Він завжди прагнув пізнання нового та мріяв про військову службу,” — згадує Ірина.
Після закінчення контракту Сергій рік провів вдома, але потім знову повернувся до ЗСУ за порадою друга, який також загинув у полоні.
До початку повномасштабної війни Сергій служив у “Азові” та воював під Маріуполем, а повернувшись у 2019 році до цивільного життя, працював у Херсоні та займався садівництвом.
“Усе, що він садив, завжди росло,” — згадує його дружина.
Пізніше молоде подружжя розлучилося.
“Якби можна було повернути час назад, ми б розібралися в усьому,” — говорить Ірина.
Проте їхні шляхи залишилися переплетеними: вони продовжували працювати на одній фірмі та бачилися щодня.
“Війна змусила нас усвідомити цінність стосунків,” — додає Ірина.
Він любив доньок, Карину і Аню, й ніколи не робив різниці між ними.
“Для нього вони обидві були його дівчатами. Аня завжди залишалася Принцесою,” — згадує Ірина.
Подружжя зберігали в пам’яті багато щасливих моментів, таких як сімейні чаювання, поїздки на море та відпочинок.
“Було багато щасливих моментів, але це не виявилося достатньо,” — зазначає жінка.
Перед початком війни Сергій і Ірина бачилися майже щодня. Ірина планувала виїзд, але коли почалися обстріли, вирішила залишитися. Вона не одразу зрозуміла, чому Сергій не телефонує; він вже був у Бузковому парку, захищаючи місто.
“Востаннє ми спілкувалися кілька днів до війни,” — зазначає Ірина.
Після бою в Бузковому парку Сергій знову вирушив до війська, незважаючи на благання матері залишитися вдома. Через два тижні він загинув у військовій частині, куди прибув. Сергія поховали у Миколаєві.
Донька Аня дізналася про загибель батька поступово.
“Я пояснила, що тато зараз на небі й охороняє її звідти,” — згадує Ірина.
Зараз Ані вже сім років, і вона вдала копія батька. Його слова досі живуть у їхній пам’яті, а речі Сергія залишаються найціннішими спогадами.
“Він був світлою людиною, щирою та доброю. Якби можна було повернути час, ми, напевно, не розійшлися,” — зізнається Ірина.
Сергій Щербина пройшов шлях від мрій про військову службу до боротьби за країну, демонструючи відвагу й відданість. Його життя стане прикладом мужності та любові, яку він залишив після себе.
Вічна пам’ять та слава Герою!
Дяка всім захисникам і захисницям, які борються за наше мирне життя!
Ірина Квітка
