Іноді справжня радість криється у простих речах. Війна навчила нас помічати ці миті. Я пригадую, як ми марили звичайним душем у дитячому садку, де перебували на фронтах біля Авдіївки та Покровського, а також про чисту постіль вдома після тривалих тижнів у військових спальниках в сільських хатах поблизу Новобахмутівки чи Красногорівки. І ось тепер, нарешті, це стало реальністю. Ці миті щастя залишаються безцінними. Нещодавно таке відчуття охопило мене, коли, після кількох годин під холодним дощем, я занурився в тепле військове авто і подорожував на самоті. Справжня радість завжди поруч, подекуди її просто не помічаємо.
***
Ми продовжуємо боротися. За нашу землю, за наші домівки. Я ходжу по дому, проводжу руками по стінах та дякую за захист. Світло, слава Богу, є. На вулиці чудова сонячна погода, справжня золота осінь. Небо всіяне легкими хмарками, але я вимушений залишатися всередині через обстріл.
***
Не дивує мене стійкість українців, які вже чотири роки витримують жахи війни. Проте вражає, коли люди з благополучних країн, успішні бізнесмени, продовжують приїжджати в Україну, надаючи постійну допомогу. Це справді непересічне явище.
***
Так званий “руський мір” приніс Україні смерть і руйнування. Херсонщина постраждала найбільше. Окупація, затоплення через підрив греблі Каховської ГЕС, безперервні обстріли – це справжня трагедія. Голій Пристані, колись квітучому містечку, довелося зіштовхнутися з жахливими наслідками війни. Люди зберігають пам’ять про те, яким було їхнє місто.
***
Я не переселенець. Я біженець. Моя сім’я та я втекли від московського режиму. Отже, я вважаю себе біженцем, а не переселенцем.
***
Діалоги під час війни… Трамвайна зупинка. Львів.
– Ви звідки?
– Херсон…
– Бахмут…
Кількох слів достатньо. Ми мовчки розходимося. У очах сльози, у серці – нова тріщина.
