Під час повномасштабного вторгнення Росії Україна зіткнулася з ситуацією, коли у багатьох громадах місцева влада не могла виконувати свої функції – через бойові дії, окупацію або загрозу безпеці. Щоб зберегти управління на цих територіях і забезпечити захист людей, держава створила військові адміністрації. Вони діють не лише у прифронтових громадах, а й на тимчасово окупованих територіях, щоб Україна зберігала правовий і фактичний зв’язок зі своїми громадами, навіть попри війну.
Про те, чи виживуть українські військові адміністрації тимчасово окупованих громад та яка їхня перспектива у новому випуску “Розмов про відновлення” говоримо з Олександром Кобецем, виконавчим директором ГО “Асоціація Української Миротворчої Школи”, людиною, яка вже багато років працює з лідерами громад, займається дослідженнями та модеруванням суспільних процесів у прифронтових регіонах.
“Асоціація Української Миротворчої Школи” була створена у 2014 році як навчальна ініціатива Центру східних досліджень у відповідь на початок війни на сході України. Спочатку це був проєкт з навчання лідерів – представників громад, активістів та місцевих посадовців. Ідея полягала в практичній концепції миротворення: створенні процесів у громадах через комунікацію, діалог, компроміси та якісні інструменти для вирішення конфліктів. Зі зростанням мережі випускників з’явилася потреба в інституалізації, щоб підтримувати спільноту, модерувати її та залучати ресурси. У 2021 році проєкт переріс в громадську організацію, але повномасштабна російська агресія 2022 року суттєво змінила пріоритети й змусила перейти на оперативну допомогу та швидку реакцію. Сьогодні Асоціація працює з громадським сектором: проводить соціонологічні дослідження для оцінки людської безпеки у громадах, працює з локальними лідерами, налагоджує обміни та партнерства з німецькими громадами, висвітлює ситуацію на тимчасово окупованих територіях (часто в дослідницькому форматі) і готує аналітику для державних і міжнародних партнерів. Це дозволяє іноземним партнерам краще розуміти контекст і приймати більш обґрунтовані рішення.
Так, як Асоціація багато працює з військовими адміністраціями, ми поцікавились наскільки ефективна їхня робота у Херсонській області.
“Немає загальної тенденції: усе залежить від конкретного керівника адміністрації. Є, наприклад, начальник адміністрації, який залучає ресурси і забезпечує розвиток; є й інші керівники з іншим стилем роботи. Це погано для інституційного розвитку і створює відчуття занепаду у громаді. Якщо говорити про військові адміністрації тимчасово окупованих громад, то їхня ключова роль – це збереження соціальної згуртованості. Вони стають, так би мовити, модераторами громад, єдиним утворенням, яке може сьогодні згуртувати тих, хто виїхав за межі громади або досі залишається в окупації , – говорить Олександр Кобець.
Ситуація у Херсонській області доволі складна: безпекова картина погіршилася настільки, що доступ до багатьох громад обмежений, і важко оцінити, що працює, а що – ні. Тому, на думку Олександра, треба говорити про перспективи: “Очевидно, що якщо продовжиться така тенденція з окупованими територіями, то трансформації в цих адміністраціях вони будуть і вони будуть до скорочення йти. Але, на мій погляд, навіть якщо інституція як така припинить існування, люди й далі мають зберігати свою приналежність, зберегти бодай мінімальний адміністративний ресурс для підтримки контактів з діаспорою, організаціями та внутрішніми переселенцями. Якщо ця ідентичність не буде чимось підживлена, то вона розсіється дуже швидко”.
Не останню роль у збереженні цієї ідентичності та забезпеченні життєдіяльності громад разом з владою відіграють громадські організації та благодійні фонди, які мають змогу швидше реагувати на виклики та є більш гнучкими. За словами Олександра Кобеця, під час окупації і після деокуцації правобережжя, підриву Каховської ГЕС громадський сектор став рятівником міста та області, все робилося оперативно та результативно. Але, незважаючи на всі історії успіху, сьогодні громадські організації стикаються з суттєвими викликами. І перший — це фінансовий ресурс.
“Закриття великих програм фінансування стало потрясінням для багатьох організацій. Громадський сектор в Україні, на жаль, працює здебільшого за рахунок коштів міжнародних донорів. Зараз йде війна і держава не може фінансувати ГО. Але, і до війни ці фінансування були смішними. Сьогодні тисячі людей продовжують отримувати допомогу від неурядових організацій” – додає Олександр.
Другим викликом, на думку Олександра, є комунікація з владою, нерозуміння громадського сектору, представники влади мислять одними категоріями, громадський сектор – іншими категоріями. Ця комунікація була недостатня завжди, і інколи вона двобічна.
“Ще один виклик, який ми помітили, – зараз створюється ряд проектів, громадських організацій, які є політичними проектами і вони є такою платформою підготовки до виборів. Ну, як мінімум ми знаємо дві мережі таких організацій. Така тенденція є і її не варто ігнорувати. Це говорить про силу громадянського суспільства, з одного боку, про високий рівень довіри і ним користуються, щоб будувати свої політичні амбіції. А з іншого боку – це може підірвати довіру до незалежних ініціатив і ускладнити доступ до міжнародного фінансування та партнерства”, – ділиться Олександр Кобець.
Людський ресурс також є вагомим викликом як для самих громад та місцевих органів влади, так і для громадських організацій: “Люди сьогодні зайняті виживанням, фокусують свою увагу на буденних речах, тому і складно залучати людей до процесів у громадах і прийняття рішень” . Щоб подолати бар’єри між владою у громаді та громадянами, Олександр радить працювати над побудовою каналів комунікації, які відповідають реальному контексту, ажде кадровий голод, про який сьогодні говорять всі державні органи, і виникає через невміння донести до потенційних працівників суть та переваги роботи в органах державної влади.
Ми також поговорили з Олексадром Кобецем про бачення майбутнього Херсонщини: “Є така думка, що українська ідентичність у Херсоні почала зароджуватися саме з початком окупації та деокупації. Але я з цим не погоджуюсь, українська належність завжди була притаманна нашому регіону. Аналітика виборчих карт і мовні карти показують, що Херсонщина була однією з найбільш проукраїнських територій у південному регіоні ще задовго до початку війни. Так, саме зараз ця ідентичність можливо стала більш свідомою й усвідомленою — під впливом подій, втрат і опору. Якщо говорити про майбутнє, то я вважаю, що відновлена Херсонщина стане менш населеною, більш туристично-рекреаційним та аграрно-індустріальним регіоном. Це такий спокійний південний край”.
Також він мріє, щоб люди з усього світу, які допомагали під час війни, приїхали в Херсон і побачили результати їхньої підтримки. Для цього також треба зберегти історію міста для наступних поколінь. Це важливий компонент локальної ідентичності, що допомагає відновити не лише інфраструктуру, а й соціальні зв’язки.
Запрошуємо вас долучитися до анонімного опитування, яке допоможе нам краще зрозуміти настрої, потреби та виклики, з якими стикається населення Херсонщини, а також оцінити ефективність роботи громадських організацій та влади. Кожна Ваша відповідь – це важлива цеглинка у фундаменті майбутнього відновлення. Ваші відповіді є повністю анонімними та будуть використані виключно в узагальненому вигляді для аналітичних цілей.
Інтерв’ю підготовлене Херсонським обласним благодійним фондом “Об’єднання” за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності авторів.
