Валентина Березіна, жителька Білозерки, вже понад 40 років займається садівництвом. У її саду, завдяки старанням, досвіду та любові до рослин, ростуть не лише традиційні, але й екзотичні плодові дерева, такі як гранати, хурма та інжир.
Як садівництво допомагає пані Валентині здійснювати власний внесок у справу виживання під час війни, розповідає наше видання.
“З самого дитинства мені подобалося саджати рослини. Батько дозволяв мені та сестрі займатися маленькими ділянками землі на городі. Я завжди прагнула більше, щоб мати можливість щось посадити та виростити”, – пригадує вона.
Пані Валентина є відомою тренеркою з гандболу та заслуженою тренеркою України. Серед її вихованок – бронзова призерка Олімпійських ігор в Афінах 2004 року Ірина Гончарова. Після спортивних змагань вона завжди привозила нові екзотичні саджанці.
“Я намагалася привезти з Криму та Азербайджану саджанці гранатів і хурми, адже їх було важко дістати. Разом із цим я сама акліматизую рослини до нашої місцевості. Я роздаю саджанці всім охочим і мені дуже приємно бачити, що мої рослини живуть у інших садах. Плоди я також роздаю та продаю, цього року врожай радує”, – зазначає вона.
Валентина підкреслила, що плоди гранатів, інжиру та хурми можна зберігати від кількох місяців до пів року. Також вона зацікавлена в приготуванні гранатового соку та варення з інжиру.
“Ми навіть виготовили вино з ягід ірги, хоч самі його не п’ємо, але друзям сподобалось”, – ділиться вона.
Сад і рибалка завжди були основними захопленнями Валентини.
“На жаль, рибалка зараз недоступна через обстріли. Але сад для мене – це все. Я залишилася в Білозерці саме через нього. Коли сталася небезпека, мені було шкода викорчовувати дерева, з якими я навіть розмовляла”, – з сумом говорить жінка.
Пані Валентина планує продовжувати працювати над своїм садом, який також слугує їй джерелом психологічної підтримки.
“Якби не моє захоплення садівництвом, не знаю, як би я витримала труднощі війни. Це моє улюблене заняття. Я прагну формувати нові дерева з гранатових кущів. Це приємно ділитися саджанцями з іншими та відчувати, що дарую життя”, – резюмує вона.
Побажаємо пані Валентині, щоб її сад далі розвивався і приносив радість їй та мешканцям Білозерки.
