Що робити хворим, коли до лікарень Херсона чи Миколаєва не завжди можна доїхати, а дороги часто під ворожими обстрілами? Коли не вистачає лікарів, і люди годинами чекають прийому в чергах?
У селах, наближених до фронту, рятівним містком між пацієнтом і лікарем стала телемедицина – сучасна технологія, що дозволяє отримати консультацію спеціаліста, не виїжджаючи з дому.
У листопаді 2024 року за підтримки благодійної організації CASERS в Чорнобаївці запрацював кабінет телемедицини. На певний час його роботу призупинили – програму закрили, а через відсутність фінансування прийоми не проводили. Та вже влітку 2025 року програма відновилася, і двері кабінету знову відчинилися для мешканців села.
Про те, як сьогодні працює телемедицина в Чорнобаївці і яке значення має ця послуга для місцевих жителів, розповідає завідувачка амбулаторії ЗПСМ Олена Костянтинівна Касаткіна.
“Для сільської людини телемедицина – неабияка допомога. Особливо для тих, хто під час війни боїться виїжджати з дому, – каже Олена Костянтинівна. – Не треба їхати в Херсон, стояти в чергах, бо лікарів там тепер залишилося зовсім мало, і не потрібно ризикувати, потрапляючи під обстріли. Прийшов у кабінет, поговорив із лікарем – і маєш діагноз, лікування, рекомендації»”
Кабінет телемедицини у Чорнобаївській амбулаторії обладнали волонтери благодійної організації CASERS, вони доставили ноутбуки, телефони, колонки, навушники.
“Ми дуже чекали цього, – згадує лікарка. – Ще до повномасштабної війни хотіли започаткувати консультації між самими лікарями. Але війна змінила все. Тепер попит великий, а лікарів бракує. До війни в амбулаторії на 10 тисяч пацієнтів працювало п’ятеро сімейних лікарів, а зараз у Чорнобаївці залишилося понад 4 тисячі мешканців і лише один сімейний лікар. Інші виїхали – хтось за кордон, хтось у безпечніші регіони. Але людям допомога потрібна.
У кабінеті телемедицини проводять консультації з ендокринологами, кардіологами, неврологами, травматологами, офтальмологами та іншими вузькими спеціалістами. Найчастіше чорнобаївців приймають лікарі з Рівного, Умані та Вінниці.
За час роботи тут отримали допомогу понад 250 пацієнтів.
“Зазвичай консультації проходять після 13-ї години, коли в лікарів закінчується основний прийом. Ми підключаємося онлайн, пацієнт розповідає про свої скарги, показує результати аналізів — і лікар дає висновок”, – пояснює завідувачка.
Процес простий і зручний. Спершу пацієнт звертається до сімейного лікаря, проходить обстеження – аналіз крові, сечі, кардіограму. Потім отримує електронне направлення і приходить на онлайн-прийом.
“Найчастіше пацієнти кабінету – люди старшого віку, – каже Олена Костянтинівна. – У них хронічні захворювання: діабет, хвороби серця, проблеми зі щитоподібною залозою. Їм потрібно постійно контролювати стан і коригувати лікування. І тут телемедицина – просто знахідка”.
У кабінеті працюють дві медсестри — Тетяна Кучернюк і Світлана Білошкуренко. Обидві суміщають цю роботу з основними обов’язками. Перед початком роботи у телемедицині пройшли навчання: освоїли комп’ютерні програми, порядок проведення онлайн-прийомів.
“Раніше їм доплачували за цю роботу, тепер – ні. Але дівчата залишилися. Бо знають: без них людям не буде кому допомогти”, – говорить завідувачка.
Сьогодні колектив амбулаторії невеликий – 11 працівників. Є службовий автомобіль, яким сімейний лікар кілька разів на тиждень виїжджає до маломобільних пацієнтів. На місці можуть узяти аналізи чи зробити кардіограму.
Попри технічні труднощі й небезпеку, телемедицина в Чорнобаївці працює стабільно.
“Буває, що немає зв’язку – у нас чи в лікаря. Тоді переносимо консультацію. А під час тривог пацієнти спускаються до укриття. Ми вже звикли”, – каже лікарка.
У квітні 2025 року під час ворожого обстрілу амбулаторія зазнала прямого влучання. Приміщення пошкодило, обладнання зруйнувало. Та колектив не здався: завдяки допомозі міжнародної організації “Лікарі світу” та благодійникам із CASERS усе відновили – і продовжили працювати.
“Ми не маємо права зупинятися! – говорить Олена Костянтинівна. – Хворі не чекатимуть!”
Трапляється, пацієнтів усе ж доводиться везти до міста:
“Іноді людині стає гірше у період очікування онлайн-консультації. Тоді викликаємо швидку, відправляємо до Херсона. Телемедицина більше підходить для планових випадків, не для екстрених. Але вона реально допомагає – особливо там, де лікаря немає зовсім. Наприклад, у Музиківці, де працюють лише дві медсестри, саме телемедицина рятує людей”.
Після всього пережитого Олена Костянтинівна переконана: телемедицина залишиться важливою і після війни.
“По-перше, лікарі не повернуться так швидко. А по-друге, для сільської людини це вихід: не виїжджаючи з села, поговорив із лікарем – і маєш діагноз та лікування”.
Сама Олена Костянтинівна у медицині вже 42 роки. У селі вона пережила окупацію, обстріли, але жодного дня не залишила роботу.
“На початку війни до нас привозили людей із серцевими нападами, панічними атаками. Щодня – вибухи, обстріли… Було страшно. Тепер люди ніби звикли до всього, але нерви й страх породили хронічні хвороби. Та ми тримаємося. А коли зовсім важко – молимося. Бо тільки віра допомагає витримати цей ритм”, – каже завідувачка амбулаторією.
А робота продовжується… У невеликому кабінеті з ноутбуком і навушниками люди відчувають: лікар поруч. І навіть крізь екран, за пів години прийому, чують не лише діагнози, а й головне: “Ми поруч. Ми допоможемо”. Бо телемедицина – не просто технологія. Це довіра пацієнтів і наполегливість медиків, які продовжують лікувати, попри війну.
Ірина Квітка
