Кілька місяців тому Україні вдалося повернути одного з вихованців Олешківського інтернату, який був депортований до Пензи. Як відбувалася ця подія – читайте далі.
Цього разу йдеться про Олександра Данильчука, який до повномасштабної агресії Росії проживав в Олешківському закладі для дітей з особливими потребами. Про його депортацію та трьох дівчат “Гривна” вже писала в статті «Окупанти повторно «евакуювали» вихованців інтернату з лівобережної Херсонщини».
Варто відзначити, що вихованців інтернату спочатку вивезли до Дніпрян, потім – у Стрілкове, а вже у 2023 році – до Росії, де їм казали про “додаткову реабілітацію та медичну допомогу”.
Через пів року після депортації міжнародна команда журналістів і юристів The Reckoning Project змогла зв’язатися з Олександром. Хлопець зазначив, що його добровільно відправити до Росії не було ніякого бажання – фактично його перемістили силою.
Розлука з родиною
Весь цей час його шукав В’ячеслав Щирський – фактичний наставник для кількох вихованців інтернату, у тому числі і для Олександра. Про це повідомляє “Українська правда. Життя”.
У 2019 році в селі Дар’ївка організація TruPromise за сприяння американських благодійників збудувала інклюзивний будинок “Дім Стефана” для молоді з інвалідністю. В’ячеслав Щирський, який багато років працював пастором, очолив цей заклад. Тут також жив Олександр, але, оскільки формально він залишався під опікою інтернату, часто повертався назад до Олешок. Саме там його і застала війна.
В’ячеслав разом із родиною – трьома власними дітьми і трьома підопічними – спочатку змушений був виїхати до Одеси, а потім до Румунії.
Дівчат не відпустили
У Росії Олександр отримав статус дієздатного, йому видали російські документи, українських у нього не було. Окрім того, йому та трьом дівчатам у Пензі примушували до наративів про “велику Росію” і погрожували, що в Україні їх можуть помістити до психіатричної лікарні.
В’ячеслав намагався знайти правове вирішення проблеми статусу Олександра та дівчат, бажаючи забрати не лише хлопця, але й дівчат, і навіть облаштував для них кімнату в Румунії. Однак російська сторона не була налаштована на співпрацю. Вони запевняли, що Олександра готові повернути, але не в Україну, а в Румунію, при цьому дівчата мають залишитися в РФ.
Цей процес тривав кілька місяців, оскільки російська сторона навмисно затягувала його. Вони постійно змінювали інформацію про документи для Олександра та посилалися на нібито його небажання повертатися.
Під час перебування в Росії до Олександра намагалися навідатися представники ФСБ з провокаціями. Йому ставили питання щодо фінансування ЗСУ та змушували телефонувати В’ячеславу, записуючи цю розмову. Але В’ячеслав не піддався на провокації.
Повернення в Україну
У середині серпня 2025 року хлопець перестав отримувати повідомлення. Ця тиша тривала близько двох тижнів. Виявилося, що в цей час росіяни готували його до повернення, ізолюючи від зовнішнього світу та допитуючи.
У результаті його з декількома українськими родинами доставили до Москви, потім літаком до Мінська, а звідти автобусами до Києва. Олександра розмістили в будинку-інтернаті в Білій Церкві. Тут він востаннє зустрівся з В’ячеславом.
«Ми були здивовані, дізнавшись, що Олександр має лише російський паспорт і військовий квиток. Тому терміново почали відновлювати його документи», – зазначила Алла, директорка закладу, де наразі тимчасово проживає хлопець.
За словами В’ячеслава, в Україні Олександр також вважається дієздатним. Для виїзду за кордон залишилось пройти медичну комісію. Поки тривають ці процедури, чоловік перевіряє, як йдуть справи, між Румунією та Білою Церквою. Він сподівається, що на початку 2026 року Сашко нарешті зможе повернутися до родини.
На головній світлині: Олександр Данильчук в Україні, 2025 рік. Фото: TRP
