Ще рік тому працівники місцевої пожежної охорони Станіславської громади займалися гасінням пожеж. Однак із кінця 2025 року їхня робота перетворилася на справжнє випробування для життя. Проте команда не зупинилась і продовжує ризикуючи своїм життям.
Забезпечення мешканців продуктами, водою, медикаментами, евакуація людей, надання першої допомоги та розчищення завалів – так сьогодні виглядає повсякденна діяльність місцевої пожежної охорони Станіславської громади в Херсонській області.
Через постійні обстріли в село Станіслав, де наразі проживає близько 400 осіб, важко добратися, а ще важче вибратися. Дороги прострілюють, а в небі постійно працюють безпілотники. У селі не працює жоден магазин або аптека, а електропостачання відсутнє більше року.
“2025 рік став для нас надзвичайно складним, — зазначає в інтерв’ю Анатолій Петрушак, керівник комунальної установи “Місцева пожежна охорона” Станіславської сільської ради. — Щоденно ситуація ускладнюється. Удень безпілотники не дають мешканцям можливості навіть вийти з дому. Тому допомога селянам надається в основному ввечері або вночі.”
Анатолій Миколайович констатує, що команда МПО більшу частину часу проводить у селі. В темряві підвозять гуманітарну допомогу: хліб, воду, побутову хімію, паливо. Двічі на місяць завдяки генераторам подають воду зі свердловин. Ще один важливий аспект роботи — евакуація мешканців.
“Привезти гуманітарну допомогу або вивезти людину — це великий ризик. Я горджуся своєю командою!” — зізнається керівник МПО.
Попри ризики, склад команди залишився незмінним за рік. У ньому працюють брати Анатолій та Олександр Петрушаки, рятувальник Володимир Петренко, водій Олександр Теребило. Андрій Доскочинський, який раніше був електриком, після поранення повернувся до роботи та разом із колегами займається гуманітарною допомогою та евакуацією. Також до команди долучився водій сільської ради Анатолій Роделецький.
“Наші обов’язки суттєво змінилися за останній рік, — пояснює Анатолій Петрушак. — Тепер фактично ми не можемо займатися гасінням. Після того як кілька автомобілів потрапили під обстріл дронів, нам заборонили виїзд на такі виклики. Це стало занадто небезпечно.”
Цього року мешканцям села роздали вогнегасники, і люди намагаються самостійно боротися з вогнем, проте часто без шансів і під великим ризиком.
За час війни в Станіславі повністю згоріло понад десяти будинків, серед яких і дім Анатолія Петрушака.
“У жовтні 2024 року дрон вдарив по моїй хаті. Російські військові звинуватили, що знищили “пункт управління ЗСУ”. Добре, що вдалося вивезти сім’ю раніше, я залишився сам,” — згадує Анатолій Миколайович.
Обстріли у селі відбуваються практично щодня; інколи за день над Станіславом фіксується до півсотні безпілотників.
“Іноді, проїжджаючи повз уламки свого будинку, відчуваєш відчай! Не можу навіть зайти на власне подвір’я через постійні загрози!” — бідкається Анатолій Петрушак.
Хоча співробітники МПО мають два вихідних — суботу і неділю, евакуаційні роботи проводяться в будь-який момент.
“Дякую Богу, усі наші рятувальники живі й неушкоджені. Але серед цивільних, на жаль, є поранені та загиблі. Нам доводилося вивозити і загиблих,” — розповідає керівник МПО.
Рік тому команда пройшла тренінги з надання першої медичної допомоги, організовані фахівцями Херсонської обласної адміністрації, і ці знання застосовують у своїй роботі: стабілізують постраждалих і передають їх медикам, а також координують під’їзд швидкої допомоги залежно від ситуації.
“Чому люди не виїжджають із зони ризику?” — запитуємо Анатолія Миколайовича.
Причина проста: не вистачає коштів.
У Станіславі переважно залишилися люди похилого віку. Їхні пенсії складають 3–4 тисячі гривень, проте оренда даже найдешевшої квартири в Миколаєві починається від 4,5 тисяч гривень, не кажучи вже про комунальні витрати. Для багатьох це просто непосильна сума.
Є й ті, хто, незважаючи на важку ситуацію, не бажають залишати свої домівки. Люди тримаються за своє місце проживання до останнього, сповнені надії, що ситуація зміниться на краще.
Зі слів Анатолія Петрушака, команда МПО співпрацює з волонтерами, керівництвом Станіславської сільської адміністрації та старостами сусідніх сіл.
“В евакуації нам часто допомагає Андрій Боксер. Якщо потрібно евакуювати людей на далеку відстань, ми звертаємося до Червоного Хреста. Благодійна організація GEM іноді вивозить людей під час повернення з доставки продуктів,” — розповідає Анатолій Миколайович.
На зв’язку зі службою постійно перебуває начальник Станіславської сільської військової адміністрації Олександр Бабуцький та його заступник Сергій Смутченко. Очільники неодноразово відвідували село та особисто підтримували місцевих мешканців.
Команда має техніку: волонтери передали пожежникам автомобілі Toyota Pickup та Volkswagen Amarok, а адміністрація надала броньовану швидку допомогу. Утім, зараз хлопці використовують менші автомобілі, аби зменшити ризик виявлення ворогом під час виконання своїх завдань. Адже машини МПО стають мішенню для обстрілів.
Нещодавно під час виконання завдання в Олександрівці дрон атакував автомобіль команди — “Форд”. Команда лише встигла вивестися з машини.
“Досить важко зізнаватися, що не боюся, — говорить Анатолій Петрушак. — Лише той, у кого з головою все гаразд, не боїться. Найстрашніше для мене — це думка, що настане момент, коли я не зможу потрапити в Станіслав і допомогти людям.”
Анатолій радить місцевим мешканцям евакуюватися, навіть якщо вони вважають, що їхній вік робить їх непотрібними.
“Ви необхідні живими. Ваша мудрість знадобиться під час відновлення регіону. Ми не хочемо, щоб ви загинули,” — підкреслює він.
Поки що команда місцевої пожежної охорони залишається в Станіславі разом із місцевими мешканцями.
“Ми працюємо не лише для звіту та не для влади, а для нашого села. Постійно нагадуємо один одному: або ти тут, або на фронті. Хлопцям на передовій важче. Разом тримаємося, старости, волонтери, адміністрація — кожен робить свій внесок у цю складну справу,” — зауважує Анатолій Петрушак.
У темряві, без світла, під звуки дронів село чекає на хліб, воду, та вечірній виїзд тих, хто, попри все, не залишає людей на самоті.
“Хай хоч каміння падає з неба, але ми привеземо хліб людям,” — завершує розмову Анатолій Петрушак, поспіхом прямує в дорогу.
Ірина Квітка
