Український ПЕН разом з Інститутом масової інформації отримали одну з найпрестижніших шведських нагород за захист свободи слова.
Ці українські організації відзначили за видатні журналістські досягнення під час війни.
Від початку російської агресії ПЕН активно працює над підтримкою українських в’язнів Кремля, журналістів, які зазнають тиску в Україні, та українського голосу в світі.
Про те як Українському ПЕН вдається бути одним із найвидиміших у регіоні, чому важливі поїздки у невеликі громади та як щоденний вибір контенту впливає на свободу слова – виконавчий директор Українського ПЕН Максим Ситніков розповів журналістці Район.Закордон.
The Monismanien Prize
На здобуття The Monismanien Prize Український ПЕН та ІМІ номінував Шведський ПЕН.
«Напевно, найбільша цінність цієї премії у лауреатах, які отримували її в попередні роки», – каже Максим Ситніков.
Серед них: експрезидент Польщі та дисидент Лех Валенса, експрезидент Чехії та дисидент Вацлав Гавел та журналісти-розслідувачі з Bellingcat.
На думку Максима, це відзнака для всіх українських журналістів, які «працюють у складних умовах і висвітлюють жахи війни та звитягу українців в темні часи». Він додав, що ПЕН розділяє цю нагороду з усім українським народом.
Основною ціллю роботи ПЕН Ситніков називає відстоювання свободи слова, підтримку незалежної журналістики та реалізацію проєктів, які спрямовані на посилення українського слова у світі.
За його словами, найбільша загроза свободі слова в Україні після 2014 року – це російська воєнна агресія, ув’язнення українських журналістів, те, із чим стикаються українські журналісти на окупованих територіях або біля лінії фронту.
Це також і російська дезінформація, пропаганда, з якою вимушені боротися фахівці в Україні та за кордоном.
Ще одним важливим аспектом діяльності ПЕН є підтримка українців, яких незаконно ув’язнила Росія, серед них є мінімум 26 медійників.
«Наше завдання зараз – бути голосами цих людей, не давати можливості забути про них. Бо поки про них говорять, поки їхні імена з’являються на протестах по всьому світу, доти іде боротьба і доти у них є надія на те, що їх звільнять», – каже Максим Ситніков.
Він наводить приклад Дмитра Хилюка, який з березня 2022 року перебував у російському полоні як цивільний заручник, чи Владислава Єсипенка, який провів чотири роки й три місяці в російському ув’язненні. Обом вдалося повернутися з неволі в Україну.
Сила мережевості
Міжнародний ПЕН був заснований ще в 1921 році як мережа кількох ПЕН-центрів. Від шести їхня кількість зросла до 140. У деяких країнах працюють одразу кілька таких центрів, адже вони засновані не на державному, а на мовному поділі.
«В української мови є український ПЕН, який є одним із найвидиміших в нашому регіоні», – пояснює його виконавчий директор.
Мережевість він вважає найсильнішою рисою організації, адже вона дає змогу напряму взаємодіяти з представниками інших країн та розповідати їм правду про те, що відбувається в Україні.
Щомісяця представники ПЕН надсилають листа, який розповсюджується серед керівників цих організацій по всьому світу. А щороку в одній з країн проходить конгрес, темою останніх, зокрема, була Україна.
Український ПЕН також запрошує представників інших ПЕН до України. За час російського повномасштабного вторгнення відбулися чотири великі регіональні зустрічі.
У 2022 році до України приїжджали керівники ПЕН-центрів з Європи, які на власні очі бачили те, що чинить тут Росія. Повертаються вони із зовсім іншими думками та баченням», – зауважує Максим Ситніков.
За його словами, Україна має чого навчити світ, адже навіть лідери з демократичних країн зі сталими інституціями дивуються здатності українців до адаптації та реалізації стількох проєктів під час війни.
«Вони розуміють, що Росія не збирається зупинятися на Україні, що війна може поширитися і на їхні держави. Тому готуються, починають цікавитися тим, як виживати демократії під час війни», – додає він.
Україна мала порівняно короткий проміжок часу від здобуття незалежності й дотепер, щоб побудувати сильну демократичну країну, де свобода слова займає чільну позицію. Тому нам теж є чого повчитися у країн заходу, зокрема – сталості.
В умовах війни процеси пришвидшуються, тож перед українцями стоїть завдання одночасно і будувати, і посилювати інституції.
Водночас Ситніков наголошує, що Україні варто працювати не лише з партнерами на Заході.
«Ми маємо розуміти, що світ більший, і що є величезні прогалини в українській дипломатії. Лише після 2022 року ми почали працювати з деякими країнами, які є дуже великими гравцями на світовій арені, і взагалі майже нічого не знають про українську культуру. А ми не знаємо про них. Ці зв’язки потрібно розвивати, підтримувати і говорити на різних рівнях», – додає він.
Підтримка спільнот та інфогігієна
Одними з найважливіших проєктів ПЕН його виконавчий директор вважає літературно-волонтерські поїздки в прифронтові регіони та ініціативу «Мереживо», в межах якої проходять зустрічі письменників та культурні події у регіонах.
«Це про підтримку спільнот під час війни, про надання можливості людям отримувати якийсь культурний продукт в їхніх невеличких містечках, громадах, які часто є логістично відірваними від решти України», – пояснює Ситніков.
Він наводить приклад Бессарабії на півдні Одещини, куди неможливо потрапити без місцевої прописки, адже шлях пролягає через молдовську територію. Однак представникам Українського ПЕН вдалося там побувати.
Часто до цих поїздок доєднуються і автори та журналісти з-за кордону, які охочі більше дізнатися про життя українців не лише в столиці чи великих містах, а й познайомитися з людьми, які мають інший досвід.
Утім, подібні поїздки важливі і для самих авторів.
«Ми дуже мало знаємо самі про себе, про свою країну і лише її відкриваємо. Я буду щирим, якщо скажу, що після 2022 року набагато більше дізнався про Україну ніж за все минуле життя. Особливо про ті регіони, які найбільше постраждали через російське вторгнення», – каже чоловік.
Загалом ПЕН організував близько 40 літературно-волонтерських поїздок. Найчастіше діячі бували на Харківщині, Запоріжжі, Миколаївщині, Херсонщині, Дніпровщині, Чернігівщині та Сумщині.
Максим Ситніков наголошує, що аби говорити про свободу слова – важливо знати, що ти розумієш під цим поняттям і який контент споживаєш.
Тому суспільству варто бути пильним, стежити за тим, де можна читати новини та підтримувати незалежних медійників. Окрім російських атак та небезпек через роботу біля лінії зіткнення, журналісти стикаються із загрозами і в тилу, наприклад із переслідуваннями через розслідування.
Це важливо насамперед тому, що Україна бореться за свободу, незалежність, та майбутнє, у якому вона буде не «маленькою копією Росії», а самостійною державою в гроні європейських сильних демократій.
«Щоби через 100 років наші нащадки могли сказати, що наші діди вибороли для нас європейське майбутнє, ми зараз боремося зокрема за свободу слова і за права людини», – підсумовує Максим Ситніков.
***
Створено за підтримки урядів Норвегії та Швеції в межах Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання.
