Дев’ять підлітків із Херсонщини створили п’єси, які розповідають про їхнє життя під час війни в рамках театрального проєкту «Мій дім». У своїх виступах діти поділилися переживаннями щодо початку війни, окупації, звільнення та життєвих умов на прифронтовій території під обстрілами.
Проєкт «Мій дім» ініційований режисером з Херсона Андрієм Мая. У грудні юні драматурги відвідали Київ, де відбувся прем’єрний показ їхніх творів на сцені Молодого театру. Як зазначив режисер на своїй сторінці у Фейсбук, «Ці юні автори створили неймовірно сильні та щирі тексти, які ми намагатимемося гідно втілити на сцені з чудовими акторами».
Учасникам проєкту від 14 до 17 років. Спогади дітей з Херсона про війну публікує «Українська правда».
У кожного з підлітків – власна історія, але всі вони торкнулися теми окупації. Наприклад, Злата описує перші дні, коли розпочалась окупація. Вона згадує про загибель свого хрещеного та про те, як разом із мамою змушені були ховатися в різних квартирах від російських військових.
13-річна Ангеліна в своєму творі «Дорога крізь страх» розповідає про жах, що охопив її, коли дізналася, що її батька можуть забрати до полону через військову службу. Дівчинка згадує, як 24 лютого 2022 року її дідусь пішов на роботу і більше не повернувся. «Стоїмо. Блокпост. Росіяни рухаються повільно, зброя вдаряє об метал», – згадує вона у своїй п’єсі.
Тато Елеонори – волонтер, що евакуює людей та тварин із зони бойових дій. Поки батько на вильоті, мама та донька не можуть знайти собі місця. Про один із таких днів Елеонора пише у своєму творі.
14-річні Марія та Сашко з Високопілля згадують про зустріч з окупантами. Їхні історії читаються, як записи в щоденнику. Коли Марії виповнилося одинадцять, її село було окуповане. Батьки-фермери, що розвозили свіжу продукцію односельцям, потрапили в небезпеку. «Безкоштовно», – пише Марія, пояснюючи, що «людям не було що їсти». Описуючи зустріч з російськими військовими, дівчинка підкреслює:
«Стоїмо між літньою кухнею і будинком: мій брат, я і моя сестра. Окупанти поставили тата на коліна, а мама була навпроти, намагаючись врятувати його».
Сашкові батьки довго не наважувалися залишити окупацію. В дорозі їхню машину зупинили на блокпосту, хлопця змусили віддати мобільний телефон. Тата забрали у «чорний бус», а мамі наказали їхати далі. «В колоні машин ми рушили степом. І тут сталося жахливе. Я помітив блік у посадці, але не звернув уваги. Згодом на полі з’явилася БМП» – згадує він.
Через місяць тата відпустили.
Іван пише про усвідомлення близькості смерті. З початком війни в його родині з’явилася нова звичка – їздити відпочивати до Миколаєва, що за 50 кілометрів від Херсона. Година у дорозі та ілюзія миру – діти грають, пари прогулюються. Проте одного разу Іван став свідком вибуху: «Я побачив палаюче авто, в яке влучив дрон. Тоді зрозумів, що з нами могло статися те ж саме».
У п’єсі Поліни «Коли ми стали іншими» герої мають від дев’яти до одинадцяти років. Друзі дають одне одному обіцянку «пережити війну разом», але фінал залишає лише двох подружок.
Віолетта створила п’єсу про випускний у 2024 році, який врешті було проведено на сцені Молодого театру.
Події в монолозі Марії «Херсон з майбутнього» відбуваються в 2052 році. Головна героїня, старша версія Марії, гуляє містом та згадує війну. Херсон у майбутньому постає як місто мрій, контрастує з реалістичними спогадами про минуле:
«Місто тоді нагадувало руїни, на кожній вулиці був бодай один дім, що постраждав».
Режисер Андрій Май зазначає, що під час першої репетиції актори не стримували сліз, читаючи дитячі тексти. Він підкреслює: «Для мене головним в проекті є дати дітям можливість висловитися, відчути підтримку і важливість свого досвіду. Є тисячі дітей в Херсоні, які мовчать, тому що їхній досвід травматичний».
